Сон-зілля

В потоках теплого проміння

Шугає провесінь тепліням,

Струмками-іскрами у далі

Сніги знесли свої печалі...

Земля всю силу живодайну,

Ніким не звідану, потайну

Видобуває із корінь...

А небо сіє голубінь...

У гомоні лісів привітно,

Дзвінково-диво-самоцвітно,

В злиняло-листяній імлі

Розквітли зорі весняні.

Поміж зів’ялого бадилля

Зростають келихи сон-зілля, -

Проліска-соньчик дзвінкувата,

Сапфіро-синьо-яснувата –

Пралісу давній оберіг

Весну виводить на поріг.

Сон-зілля – страж ліловий лісу,

Знімає марева завісу,

У гіллі будить думи мрійні:

Розкрити листяні обійми.

Дзвінково-чиста сон-трава

Весну стрічає і співа.

І ліс, почувши диво-спів,

В проміннях теплих заяснів.