Ожива...

У неземній блакиті неба

Звучить весняний передзвін,

Ключі летять із тих країн,

Де одягатися не треба.

Дзвенять веселкові сопілки,

Дзюрчать цимбалами потоки,

Під крик строкатої сороки,

У пісні дивній перепілки...

Як ластовиння в ямах плями

Ще недотанувших снігів...

Чорніють хмарами граків

Дерева з голими гілками.

У хоровод тонких беріз

Вплелися вітру п’яні струни,

Гілля їх пестячи і думи,

Що полились потоком сліз.

Все ожива – і ліс, і поле, -

Дзвенить напругою життя...

В душі шукає каяття

Весни пробудження ранкове.