Розпорошись і знов воскресни, хоча б до літа, бачиш вЕсну? Втомиласяуже чекати, травневе літо - справжнє свято, у ньому як без тебе бути, замру, засну в льдОвій смуті, мені весна, хіба ж то люба, якщо тебе уній не буде?
ми не привиті дивні істоти, горя -достоту, болю - достоту, дихаєм рівно, інколи - кашель... раптом замовкнемо - скажем, не наші, стогін, і сльози, терпіння лиш-ми... зможем ми квіт наш отой віднайти - ліки від зради, від багатотерпіння, дайте нам крапель, які для прозріння......................
А я спокійна, точно знаю, що в цілім світі не спіймаю енергії хвилин нових, я твердо знаю - хвилювання - не краще у житті навчання.
неспокій духу - інша річ, він має рватись увсебіч, нас закликати, рвати спокій, щоб ми шукали шлях глибокий, хай нелегкий, але до цілі... здається, ми злегка прицвілі... лиш кричимо, де рух, неспокій - самі ж у ямі ми глибокій
повірте, цей надрив рятує,психологічне рятівне коло, а колись Ви будете хотіти надриву в поезії, вона сховається, бо ми і Муза тісно сплетені, проте не одне й те саме