Обіцяю Вам, пане Борисе, написати римовану думку і про колишніх "совків". які нині є громадянами США і яких я, м"яко кажучи, дуже недолюблюю за їхнє зверхнє ставлення до своїх колишніх співвітчизників і не тільки за це. Шкода тільки, що Бог таланту мені не дав, щоб толково про це написати. Ви, пане Борисе, емігрували з країни ще за часів "совка" і тих жахітть, через які проходили і проходять Ваші колишні співвітчизники в Україні, не зазнали. Ви не уявляєте, як то воно бачити, як з нормального цивілізованого життя Вас занурюють в сомалійське болото і товчуть там, товчуть, чекаючи, доки ви захлинетесь в ньому і здохнете разом зі своєю благодатною землею-матінкою. Якби Ви знали, скільки горя моїм співгромадянам принесла ця клята війна на Донбасі, якби Ви бачили на власні очі, як хоронять Вашого доброго сусіда, молодого хлопця, як побивається його батько-вдівець, як калічать молодь пропагандою так званого націоналізму, який не має нічого спільного з думками і поглядами Степана Бандери, як фактично нищать мою Вкраїну, убиваючи цю саму молодь в окопах і примушуючи її ставати заробітчанами, а по факту, рабами, думаю, Ви б зрозуміли мене. А щодо виборів, то Ви не вгадали. Я голосувала за Порошенка і мені зараз соромно через це. Адже нічого хорошого, гадаю, він би не зробив в подальшому для України. Хіба що для нагло-саксів постарався б. Купив би їхні іржаві джавеліни за валюту. А нам не джавеліни потрібні, нам економіку розвивати потрібно і війну припиняти. Бог все бачить, але на Бога надійся, а чудеса твори сам.
Дозволю собі не погодитися з Вами, пане Борисе. По-перше, визнаю, що я пристойно римую, але це не значить,що я обдарована. Я всього лише добре пам"ятаю, як колись у "совку" моя вчителька розповідала нам теорію римування, та ще я трохи дещо вичитала про цю теорію в інеті. Але це не поетичний дар, а всього лише дуже скромні проби пера. По-друге, я добре знаю історію "совку" і історію свого роду з прапрадідів. Вона трагічна і досить повчальна. Хоча я, на жаль, на їхніх помилках не вчусь. Люблю на свої граблі наступати сама. Щоразу. По-третє, Ви не зрозуміли того, що я хотіла донести до читача, знову ж таки трапилось це тому, що в мене немає поетичного таланту. Тому скажу прозою. "Совок" існував всього лише 70 років. З них населення країни відносно добре жило, а не виживало лише 30 років (брежнєвський період), коли не було війн, голодоморів, каральні органи не вдавались до широких репресій. Економіка розвивалась і село також. В нашому колгоспі, наприклад, були 2 птахоферми, 1 кінна ферма, 1 коров"яча і т.п. А в сільській крамниці, уявіть, продавались всі ті товари, що і в місті. Крім того, була невелика лікарня, школа, дитсадок, пошта, і т.д. Нинішня молодь не вірить, що так було. Далі не буду закидати Вас фактами тодішнього побуту як в селі, так і в місті і порівнювати їх з сьогоднішньою суворою реальністю, якої Вам з далекої Америки, певно, не розгледіти. Так от, мені хотілося лише сказати цією римованою думкою (до речі, дуже примітивною), що українська держава, на мою думку, повинна в першу чергу піклуватися про своїх громадян, не розділяючи їх на національності, колір шкіри, віру, повинна захищати їх і за кордоном також. І я, бідна пенсіонерка повинна тішитися не тим, скільки було вбито людей воюючих сторін на Донбасі, а тим, що на свою пенсію я можу достойно дожити до смерті, отримуючи лікування і маючи гроші на харч. Мені шкода, що я не маю таланту, щоб висловити все це римованою строкою. Але, мабуть, з Америки Вам, пане Борисе, краще бачиться наша українська реальність. Мої американські сестри думають так, як і Ви.
Підписуюся під кожною думкою Вашого вірша. Дивно, але мої батьки також говорили про те, що є люди і людиська. А ще додавали:"Одні рятують, а інші нищать".
Ви, пане Борисе, нічого не знаєте про мої "палкі" почуття до Росії. Як і до нагло-саксів, до речі. Але це - Ваша поетична сторінка. А тому буду вести себе ввічливо.
Я, пане Борисе, є та Дарина, яка наївна, мов дитина. (цитую Ваші слова). Я не хочу ні наступного майдану, ні сирійського сценарію для України. Я знаю, хто і як "робив" минулий майдан і дуже сподіваюсь, що наступного майдану не буде і громадяни таки прийдуть до пам"яті. А ще я ніяк не можу забути слова пані Меркель, які вона сказала своїй послідовниці, коли та просила послати корабель в Чорне море на підтримку українців :" Ви хочете, щоб ми воювали з Росією?" То виходить, що вони, арійські вояки, воювати не хочуть, а, значить, гинути повинні ми, українці, захищаючи їхні дупи від росіян. Чи не так, пане Борисе?
0
Вірш сподобався.
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('