На жаль, це наша реальність - часто покинуті сільські хати плачуть за дітьми своїх господарів і заздрять одна одній, коли до якоїсь хтось навідується. А вірш гарний, і головне, що оптимістичний. Якби ж так і в житті.
Напевно, пані Катерино, щастя треба вміти побачити. Іноді воно приходить від одного лиш споглядання природи, а іноді його чекають хтозна-звідки, а побачити так і не можуть протягом усього життя. щасливі люди ті, що вміють бачити щастя. Бо це ж не щось таке небачене, оте щастя, більше всього, це стан душі, коли є душа і коли вона з очима, оберненими до світу.
Осіння поетика - то таке маєво чарівності, що зменшення "усмішок щасливих біля РАГСу" нічого не важить. РАГС не є обителлю кохання, такою обителлю є серце, тож коли осінь тривожить серце, вона також породжує кохання. Прекрасний вірш.
На землі треба бути не найвищими, а наймудрішими і найдобрішими. Тоді земля розквітатиме, а не чихирітиме від людського бездумного й бездушного втручання. Одним словом, зачепило. А ще цікаво спостерігати Вашу подачу подібної думки.