Такий сумний вірш, аж щемно. Вірш-задума, вірш-побажання, вірш-реквієм по собі, бо всі там будемо, але й вірш-надія, що й після нас світ усе ж покращає і продовжить свій шлях у людське щастя.
Взаємне почуття - то і є той птах щастя, якого ми весь час ловимо. А його й ловити не треба, він просто дається іншою людиною, якщо пощастило таку стріти.
В українській мові є два поняття - любов і кохання. Вони не тотожні. Напевно, я, як автор, дещо не так сформулював тему вірша, бо мав на увазі кохання. Але ж рима. От і вийшло про любов. Хоча за змістом, певно ж, мав на увазі кохання.
Дійсно, пані Ірино, пишуть нині багато, так що теза, буцім поезія - не модний тренд, не зовсім відповідає дійсності. А що не всі твори найвищого гатунку - та хай пише кожен, як уміє, бо в людини так бурлить душа. То вже інше питання - хто виб'ється у верхи, а хто застрягне в невідомості. Але писати має право кожен. І хай пише. Хіба справа тільки в знаменитості. Ні, справа в людських душах, котрі хочуть висловитися на цім світі. А як уже в кого вийде - на те Божа воля. І перейматися тим аж до зневіри у власних силах - так, їй-богу, ніколи поетом не стати. Хоча б для самого себе. Бо кожна душа - діамант. І якщо вона знайшла своє слово - то і є її, хай навіть і маленьке, суто особисте щастя.
Народ часто підводить віра в слово верховних отаманів. Вірити ми звикли, а питати за дотримання слова - ні. Це і є корінь багатьох бід. Добрий вірш, навіває непрості роздуми.
Гарний вірш. От тільки слово "спиною" з тим наголосом, який поставили Ви - явний русизм. Та й слово "пролиється" взагалі-то має звучати, як "проллється".