Поєднання нібито двох різних подій, котрі плавно перетікають одна в одну, творячи своєрідну ауру вірша - що тут ще можна додати, окрім як повірити поету. І в першу чергу - поету.
Є ще й така істина - зло в розумінні людини не може існувати поза людиною. Тож ми самі пожинаємо те, що плодимо. а плодимо те, що маємо жати. Замкнений круг, розірвати який може тільки кожна конкретна особистість. Бодай для себе. І чим більше буде таких розривів, тим менше людського зла снуватиме межи людського роду.
Жива поезія. У значенні того, що у вірші вібрує стільки поетичних пульсацій, що перечитуєш кілька разів і весь час ловиш задоволення від прочитаних слів.