Усе наше життя - скитання, так би мовити, паломництво. Спокій там, у небесах буде. :-) Чи у вірші йдеться про шукання чогось свого в житті (своєї ниші чи що)? Хтось знаходить рано, хтось - пізніше... Але спокою як такого нам на цій землі не бачити. "Тихий путник, пониклий в плечах" - тут збіг приголосних. Немилозвучно. "Кого кличеш в безмежжі доріг?" - те саме.
Так, винуватити когось може тільки Бог... Ми ж не маємо права засуджувати. Не завжди це виходить, але так має бути... Вірш чудовий. Сама лишень прекрасна ідея - і більше нічого не треба. А тут і образи гарні, і форма струнка... Молодець Ви, Тетянко!
Дуже гарні образи! Дуже! Насолоджувалася, як читала... У четвертому рядку після "вати" мала б бути кома. Ви не закрили порівняльний зворот. У цілому ж, вірш - краса!
Пані Катерино, Ваш вірш однозначно гідний уваги. Такий уже щемний, непідробно сердечний, ніжний, а до того ще й стрункий, мелодійний. Якби покласти слова на музику, вийшла б, напевно, дуже мила й душевна пісня. Але оце "кров - любов"... Це ж, можна сказати, символ антиоригінальності в поезії! Класична графоманська рима. Навіть спостерігала її на одному літературному сайті як запропоновану в конкурсі на вірші такого плану. Може, не треба їй тут бути? Але то Вам вирішувати, ясна річ. В останньому катрені кома після "як" не потрібна, після "береже" - також. А ось перед "сину" має бути обов'язково. Вірш сподобався. Пишіть таке файне й надалі.
Осінь гідна уваги, любові як кожне Боже творіння. І, ясна річ, вона не менш достойна того, щоб їй присвячували такі чудові вірші. Стиль, Роксолано, як завжди, суперовий!
У народному стилі є своя чарівність. Наш, український - не виключення. Якийсь він загадковий, гарний... Але може то в мене така думка, бо я - людина міська, а, отже, далека від нього... Не відаю напевно. А твір класний.
Підтримую ідею. Хоча випадковість - дуже цікаве поняття. Існує думка, що її взагалі не існує. Я напевно не знаю, але схиляюся до того, що таки все закономірне в цьому світі. Десь чула прекрасне визначення совісті, що вона - голос Бога.
Пані Катерино! Проникливо, світло, струнко написано! Як на мене, пафосу трохи забагато... Але то моя суб'єктивна думка. Хай так буде, як Ви пишете! Натхнення Вам!