Може, і на жаль... А, можливо, на щастя... Якби нам не доводилося боротися, ми б, напевно, менше цінували те гарне, що є метою змагань. Хто зна... А Ви як гадаєте?
Дякую щиро, пані Катерино! То не зовсім песимізм. Швидше - деяка невизначеність майбуття... А хто ж його зна, що буде завтра? Нам не відомо навіть, чого від наступної миті чекати. Але то таке, настроєве...
Та хіба то гріх, пане Василю? Ні, звісно ж. Я не проти авторських наголосів, але коли їх забагато в одному маленькому вірші, вони його псують. Хочете Ви писати говіркою, то пишіть... Але ж є в нас українська літературна мова, яка нічим не гірша за діалектні варіанти... Але то - Ваше право. Я - не істина в останній інстанції. Успіхів Вам і натхнення!
Слава Україні, пане Василю! Пам'ятаймо... Забагато у Вашому невеличкому вірші авторських наголосів (спІвай, кАтів, сИнам і т.д.). У третьому рядку краще - не "свічу" (тут акцент - на другому складі має бути), а "свічку" (а тут - на першому, як і треба). Гарно, що Ви такий вірш написали. Це потрібно.
Чіпляє душу Ваш вірш, Тетяно... Та тільки в "Отак й полетіло!" - збіг приголосних. Може, варто чимось замінити? Наприклад: "Тож і полетіло" або "Отак полетіло"...
Вірш схожий на баладу та ще й написаний у народному стилі... Традиційно, але душевно й проникливо написано. Згадалася поезія Т.Шевченка та його сучасників. Отам, де "повидирали крила" - надто грубо... Може, "зламали"? Але то суб'єктивне. Чому у Вас після крапок слова починаються з малої літери? Чи там коми мають бути? Поспішали, напевно, друкуючи...
Душа у віршах - це чудово. Ясна річ, що яким би вірш не був досконалим за формою, як би він не ряснів цікавими образами, та коли він нещирий, коли не від серця, не від неспокійної, небайдужої поетової думки створений, він є мертвим. Але як вірш душевний, живий, та недостатньо художньо виразний, не має гарної форми - це теж не вельми добре. Адже чим сильніше подання ідеї (красивіше, оригінальніше, звучніше), тим потужніше вона звучить! Ви, пані Галино, маєте хист, а над майстерністю треба працювати. Усі ми - неідеальні, усім нам є, до чого прагнути... Хтось краще віршує, хтось гірше, але розвиватися всім і завше є куди. І пишіть від душі й надалі!
Що ж, стиль є стиль... Значить, він у Вас саме такий (як відзначаєте, реалістичний). Дякую Вам за добру реакцію на критику. Вірш, дійсно, потребує доопрацювання, але не це головне, а головне - щоб було, що доопрацьовувати (власне, поезія). У Вас - є. Ідею Ви гарну вибрали. Усього доброго!
Чи, може, я віршів Ваших замало читала, Олеже... Але у Вас наче зазвичай стиль більш простий. А в цьому творі - навороти, навороти... Та це не погано, ні. Просто констатую. Форми оці на кшталт "спокушать", "бажать" - чого Ви до них вдалися? Якісь вони... більше до розмовного стилю... І в останньому, заключному катрені такого гарного вірша- дієслівна рима... Може, не варто? А поезія цікава, з родзинкою. У цілому, дуже сподобалась. Що ж, треба вірити... Успіхів!
Вміти любити - то талант і мистецтво. Це річ дуже дорога, цінна. Вірш глибокий, стрункий, життєвий. Форми оці "бачим", "винайдем" не дуже якось до української літературної мови... Але то таке, то - дрібничка... А істина - поняття широке.
Ірино, вибачте за зауваження, але оці форми дієслівні на кшталт "одягаєм", "благаєм", "зробить" краще не використовувати, бо не вельми вони літературні. Чи Ви прагнете писати говіркою? "Строгі", "мужчин" - чи не русизми? Я не про те, що це не має права бути у віршах, але, на мою думку, краще без таких неукраїнськостей. :-) Попрацюйте над пунктуацією (напр., перед "особистий" кома не потрібна). Побільше б засобів художньої виразності (метафор, порівнянь і т.п.)! У першому й останньому катренах класні рими! Вірш стрункий, розмір витриманий добре. Хай Ваш поетичний хист сяє все яскравіше й яскравіше! Успіхів!
Байдужість буває страшною. Від дрібниць до значніших питань, вона з'їдає право людини на голос, на вираз почуттів, на проявлення себе чи чогось хорошого через себе... Хто зна, чи не гірша вона навіть за ненависть... Байдужість чимось схожа на смерть: ніяк, усеодно... А вірш Ваш, Тетяно, сильний та звучний, пройнятий глибоким смислом. Нехай таке "без обрисів" Вас не торкається ніколи.
Нашому народові давно треба сумлінно вчитися на власних помилках, а ще - випросити в Бога побільше відповідальності й патріотизму. І як це все увінчається успіхом, віхи нашої майбутньої, ще не написаної історії стануть значно кращими. Вірю, що все буде добре в нашої нації. Достойний вірш, Наталіє. Слава Україні!