За добрим сніданком у теплій оселі Минуле згадаєм - сумне і веселе, Як ми потерпали в лихих недостатках, Та вірили в щастя з самого початку... Може, Катю, так ліпше?..
Цей вірш, Марійко, мабуть, продиктований тобі тим самим настроєм, який навіває холодна зима. Ідилічний пейзаж поступово переходить в іделізований портрет... Гарний вірш!..
Якийсь загадковий, фантастичний, таємничий світ, світ хистких видінь, світ чудного і непізнаванного. Все тут ніби повите космічною млою, крізь яку летить наша планета, а на ній вибухають вулкани людських почуттів... Одним словом - чарівний вірш, Роксолано!..
Неприйнятне для мене судження: - "А варто? А хто оцінить?.." Погодься зі мною, Андрію, що добрі справи робляться нами в житті не заради їх оцінювання оточуючими?..
В третьому рядочку, Любо, "серцЯ" не в такт якось, чи не так?.. Незрозумілий і цей ще рядочок: "Зморжками повніючи щоденно..." Навіть, якщо мова йде про зморшки, то не можу собі уявити - як ними можна повніти?.. Інша справа - повнитися...
Світлана дає вірну пораду, адже в запропопонованому нею варіанті зберігається обраний розмір рядка. Ну, що, Наталю, - вже можемо й пісеньку заспівати, а не тільки вірш про природу прчитати...