Шкода, що Вікторія в першій строфі зробила дві суттєві помилки: Україно, мій чудовий краю, Ти мене красою полонив (не благословив) Голубої (не золотої) далі виднокраю В золоті благословенних нив... Все інше - дуже содобалося, сподіваюся, що й сам не розчарував слухачів... Дякую Вам, Алло.
Дуже вдало і точно ти, Олексію, сказав, бо саме такі відчуття по відношенню до сайту ніколи не залишають і мене. Без перебільшення і пафосу можу сказати, що "Анумо" - невеличка та світла сторінка мого життя, саме завдяки сайту в мене побільшало в житті добрих і надійних друзів, заради котрих уже неодноразово доводилося жертвувати чимось власним...
Мені дуже сподобалися виступи дітей, їх ставлення до прекрасного світу поезії. Не сподівався, що в наш час є так багато молоді, котра закохана в поетичне слово. Дякую тобі, Ірино, за відгук.
Не сподівався, що ти, Олексію, розмістиш це відео на "Анумо"... Мені приємно було згадати чудові миттєвості нашої поїздки до Кременчука. Дякую тобі, Друже...
Чекає на мене Кременчук, а я вже квитки здав, ось і засумував трошки... Проте, думаю, що не витримаю, піду після полудня до лікарні й попрошу, щоб закрили лікарняний, бо ще не зовсім здоровий, і якщо це вдасться, то побачу взавтра, Наталко, багато наших спільних знайомих. Скільки того життя!..
Мабуть, нам жінок ніколи не дано зрозуміти, як і їм нас, чоловіків... Мені не завжди вдається чітко зрозуміти те, де жінка справжня, така, якою вона є, а не намагається здаватися іншим.
Галино, зверни увагу на слідуюче: - Не пускала ясне сонце Нам заглянуть у віконце... Коли мова йде про те, що хмара не пускала сонце, то варто говорити Заглянути до нас, а не нам, у віконце... Та вона нас не боїться, Гримкотить вгорі та злиться...
В тобі, Наталко, однаково сильне відчуття глибин історії і бурунів сучасності. Гарний вірш і дуже своєчасний, адже в багатьох із нас болять душі, коли ми бачимо, як знищують українську мову, проте самі на її захист сказати нічого гідного не варті...