Рідко кому вдається передати стан чужої душі через власні відчуття її так, як це робиш ти, Наталю. А, може, вся справа в тім, що та душа зовсім і не чужа тобі?..
Можна підвищити голос до найгучнішого пафосу, розтинати слова навпіл, дробити на крихти або тягти, як гумову линву і ...нічого не вдасться, крім тріску сухих банальностей. А ще можна писати вірші простою класичною формою намагаючись синтезувати окремі деталі в філософському узагальненні й, навпаки, щось ціле, велике розкладати на частини, вихоплювати головне і на ньому концетрувати всю увагу читача, як це завжди майстерно та з почуттям міри робиш ти, Наталко. Молодець!..