СПЕКА
Спекотно. Умліває
все
В обіймах
сонячного світла.
Не колихнеться
лист від вітру,
Тінь прохолоди не
несе
І навіть джміль
дзижчить ліниво.
Як у півсні,
примарна, сива
Вкриває юга
небокрай.
Здається там
далеко рай,
А тут – до млості..,
так спекотно.
Поворухнутися не
годна.
І тілу важко, і
думки
Безвольні, в'ялі,
не стрімкі -
Не рай, не пекло,
не свобода…
З небес
розпечених дрімота
Додолу впала і
лежить.
Над шляхом марево
дрижить.
Неначе живодайні
води -
Облуда спраглої
природи…
І час, здається,
також спить.
|