СПЕКА

                                 СПЕКА

                 Спекотно. Умліває все

                 В обіймах сонячного світла.

                 Не колихнеться лист від вітру,

                 Тінь прохолоди не несе

                 І навіть джміль дзижчить ліниво.

                 Як у півсні, примарна, сива

                 Вкриває юга небокрай.

                 Здається там далеко рай,

                 А тут – до млості.., так спекотно.

                 Поворухнутися не годна.

                 І тілу важко, і думки

                 Безвольні, в'ялі, не стрімкі -

                 Не рай, не пекло, не свобода…

                 З небес розпечених дрімота

                 Додолу впала і лежить.

                 Над шляхом марево дрижить.

                 Неначе живодайні води -

                 Облуда спраглої природи…

                 І час, здається, також спить.