Я торкаюсь подиху твого, Ти мене тримай, не відпускай, Доки пахне м’ятою кругом І обом земля дарує Рай. Я вплітаю руку у твою, Дві долоні, наче два стебла, Два озерця поглядом ловлю, Доки ще розлука не прийшла. Час для нас безпомічно завмер, Сонце червоніє, як і я, Ми взаємно тішимось тепер, Та чи й завтра будеш ти моя? Поміж нами проростає цвіт, Ніжність розпускає пелюстки, Ми безкрило почали політ, Вище й вище, близько вже зірки. В чашці – теплий ароматний чай, За вікном – симфонії дощу, Ти мене тримай, не відпускай, Я тебе повік не відпущу…
Тепло пробивалось на землю Крізь хмарку зими по весні. Бажання були не даремні: Ти сонце даруєш мені. Прийму його промінь у серце, І кров знов моя оживе. Тебе покохаю і вперше Мій човен кохання пливе. З'єднає навіки прекрасне Два різні земні полюси. І віра ніколи не згасне, Весни я відчув голоси.
Пані Катерино, радий бачити Вас на сторінці мого твору) Щодо зауваження, то після того рядка йде "Дві долоні, наче два стебла", саме це порівняння і пояснює попереднє "Я вплітаю руку у твою".
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
