П. Валентино! Повернення на сайт являється підтвердженням тому, що НІКОЛИ НЕ ГОВОРИ НІКОЛИ... І каву, переконаний, ми будемо пити віч на віч, бо хочеться багато сказати не промовленого досі, проте, - на все свій час...
Шкода, що ніхто сьогодні не зрозумів мій давній вислів: ПОЕТИ судять не людей, А ЛЮДЯМ всі вони підсудні... Я особисто вважаю, що кожний автор повинен бути в ОПОЗИЦІЇ до іншого, і така моя думка від першої особи йде лише на користь другій, - нехай та не тупцюється на місці... До речі, - це моє непорушне переконання... Я не хочу показувати себе розумнішим од ВАС, але, повірте, мені стає дуже образливо та прикро, коли, після прочитання того чи іншого рядка чергового вірша, розміщеного на сайті, натискуючи в інтернеті пошук, я, буває, бачу багато підозрілих словосполучень... Не вірите - наберіть написане у вірші ВАМИ та переконайтеся в моїй правоті...
Колись між мною та Роксоланою про це зайшла мова, проте наш діалог обірвала п. Валентина - а хто?.. Тисніть на рядочки віршів і отримуйте відповідь на свої запитання... Мені сьогодні радісно, що, в ПЕРШУ ЧЕРГУ, ці звинувачення не стосувалися її(СКАЖУ незабаром про те, не боячись знову осуду друзів, ОКРЕМО, але голосно!!!), бо підстави були і Є, просто не хочу нині лізти на вигадані користувачами сайту БАРИКАДИ... Я дуже люблю писати вірші, незважаючи ні на які обставини, роблю це майже щодня, а тому, не лукавлю, дуже тішуся тим, що маю ВАШУ УВАГУ... Давайте будемо змагатися в творчості!..
Анно, "сріблястим" варто римувати з каста, паста, баластом, рястом, півтораста, впасти, вкрасти, щастя - тощо, але аж ніяк не "свіжо - чистим"... Не приваблює й повторення "ранішнім повітрям", "в росі ранішній", - такий речей слід уникати... В реченнях наголоси припадають на різні склади... "Знову ті обіцянки столиці Душу розтривожили мою". - про які ті обіцянки йде мова? Щось солов'ї вам наспівали, чи нашептали трави, чи, може, нагриміли громовиці?.. Ось і гадай тепер зрання...
Алло, той слід ( у вірші я наголошую на цьому ) не являється прощальним. Ніколи не втрачаю надій, що зможу залишити свої сліди в інших місцях, завжди оптимістично дивлюся в майбуття... Дякую Вам.
На поверхні каламутної води це зробити чомусь не вдається, а дно - воно ж стійка опора нам усім, те від чого відштовхуючись ми рухаємося вперед... Дякую тобі, Ірино.
Коли йде тихо дощ улітку за вікном, - краплинки, мов кришталь, єднаються зі склом. Тріпочуть радо скрізь і стебла, і листки, коли торкають їх посріблені голки. Я кави аромат вдихаю залюбки, - і навіває дощ нових роїв думки...
Не перейматеся тим, не перебільшуйте уявного, не робіть бажане дійсним... Ну, як можна не любити передчуття зневаги?.. Вдумайтеся добре в свої слова, Катерино...
Навіть розуміючи те, в чий город полетіло каміння ваших слів, мушу зізнатися, що також подібного терпіти не можу... :yes: Катю, передчуття - це тільки те, що має статися, настати, це слово трошки недоречно в звучить у даному контексті, адже мова у вірші йде про те, що вже має місце... А правда в кожного своя...