п. Іване, спробуйте висловлювати свої думки не тільки в поетичній формі, бо чомусь мені здається, що прозою, нехай не завжди, але часом, вам це буде робити зручніше... Не ображайтеся, адже раджу так робити не завжди, а лише час від часу...
У ній вирує свята потреба Злітати іскрою аж до Неба, ( в цьому рядку зверніть увагу на наголоси, кома - зайва) Здіймати погляд за синій обрій, Лишивши спогагад хвилині добрій... Зримувати легко, важко, на жаль, зрозуміти...
Я, п. Катерино, щиро сподіваюся на те, що ми свій вік страждаємо та надіємося на краще недаремно, що з часом, нехай не дітям, то хоча б онукам, буде жити на рідній землі добре. Дякую вам, що не оминули, прочитали, прокоментували...