Більше не буду доводити вас до сліз, писатиму щось веселіше... Проте, твердо цього обіцяти не буду, щоб не дорікали потім у тому, що не дотримав слова. Дякую вам, Алло.
Важко читати, бо радісного мало, але таке життя, і люди, які оточують нас у своїй більшості, м'ягко кажучи, не зовсім щасливі, хоч вони самі собі і небажають нелегкої долі, але, часом, попри всі свої намагання, ніяк не можуть позбутися своїх негараздів. Правдива історія, тому й охоче віриться описаному вами, Алло.
Важко сприймається мною тигр у ролі навіть невмілого рибалки, мисливцем бачиться чомусь, але у веселих казочках чого тільки не буває. Цікаво, а як віршик сприймає малеча, Таїсіє?..
Хіба одного вас, Пилипе? Шкода, що вертаємо туди тільки у мріях, але і радість переповнює душу від того, що думаємо про таке повернення - зачить іще живемо! Дякую вам.
Сусідка моя - дуже допитлива жінка, все її цікавить у моєму дворі, тож і висне днями на тині, або підпирає його. На вітах, Пилипе, не одне листя буває, цвіт знаходиться на стеблах і на гілках. Щиро вам вдячний за змістовний коментар.
Мабуть, мало тієї оцінки, яку щойно поставив з цей прекрасний вірш, тому забарвлю свій коментар смайликами, бо не можу знайти отих слів, які хочеться сказати Сашку: : up: espect:
Без надії важко жити, Людо, та ще тоді, коли, неначе на підгнивший тин, спираєшся на одне минуле, коли чітко усвідомюєш, що дійшов уже до тої межі, яку тобі ніколи не перейти. Але примушуєш себе прогнати із душі безнадію, усвідомлюєш, що без віри, повернеш назад... Дякую тобі.
Якщо у людині багато тепла, то як ним не поділитися з оточуючими її людьми, адже його можуть швидко розвіяти життєві вітри негараздів, і вийде так, що хтось не зігрівся сам, і не зігрів ближнього, - хоч словом, нечасто, як інколи я це роблю, адже, мабуть, комусь приємно усвідомлювати, що про нього хтось подумав, згадав... Дякую тобі, Людо.
Черпай, Людмило, не шкода, розповідай, якщо є необхідність, звертайся, коли не зможеш обійтися без моєї допомоги... Я дякую тобі за добрі та зрозумілі мені слова.
Хто ж іще мене, мабуть, так зрозуміє, як не ти, Людмило?.. Навіть здогадуюся чому... Та не про це зараз мова. Дякую тобі, що не забуваєш мене, що відкликаєшся на мій поклик...