Нікуди я від тебе не втечу, Тож ти не бережи мене старанно. Я відчуваю у твоїм плачу Своїх надій веселощі останні... Наталко, це все без образ, без підтекста...
Пилипе, я навіть здогадуюся чому немає заперечень її словам, чоиу одні погодження звучать навкруги нас, коли ми цитуємо, або декламуємо Наталію Крісман. Це просто звучить нею озвучена наша душа, це саме те, про що лякаємося сказати самі...
Слухав Настю, а чув Катю... Менша декламує точно так, як читає вірші доросліша. Дуже сподобалося - вірш чудовий і виконання просто супер! Молодці!!! Залишилося тільки:
Такі милозвучні та грайливі слова заплетно у віночок стоп, так віриться у щирість слів, що крім того, що вірш сподобався, більше нічого говорити не стану.
Так говорити про себе не кожний відважиться, адже за слова,часом, відповідати доводиться. Якщо ти озвучила таку правду про себе, то я буду лише пишатися знайомством із тобою, Наталко. Дуже гарний вірш!
Не вітер приносить нам лихо - Від протягів всі болячки! Попереду ввічливі й тихі, За спинами зводять курки... Це колись я про подібне явище пробував так писати. Чудовий вірш!
Отож, Наталко, - впускаєш у свою душу людину, довіряєш їй маленьку таємницю, а потім шкодуєш... І так весь час, прожите і пережите геть нічого не навчило мене, або навчає до цих пір, та учень якийсь незрозумілий трапився...
А я завжди, у радощах і печалях, відкриваю душу усім. Неодноразово рідня вказувала мені на цю рису, але нічого змінити в собі ніяк не вдається, тож і бачу, часом, чужі насмішки, відчуваю, зрідка, і заздрість людей, проте, не сприймаю подібне негативно, відповідаю тим, що прощаю їм навіть тоді, коли, може, і не слід цього робити. Але ніколи не мовчу.
Вірно, Василю, підмітили, що "...поза служби...". Храм Св. Володимира якраз біля мого будинку, можна навіть сміливо говорити, що він рошташований під моїм балконом...
Всі чудово розуміємо відкіля росте коріння наших негараздів, і щоразу сапаємо не там де слід, а воно все густішає, проростає вище, затьмарує увесь білий світ... Дякую вам, Пилипе.