Відшуміло, розвіялось, витекло
Днів серпневих останнє тепло.
Непомітно забулося літепло,
Ніби вчора його й не було. Був у літо я щиро закоханий,
І від сонця любов не таїв, -
Та сховалось тепло наполохано
Поза хмарами десь від вітрів.
Позабуло про мене й не дивиться,
Що душа загорнулася в щем.
Тільки обрій упалий, як вилиця,
Багровіє печальним синцем.
|