"ІСТОРІЯ ЇЇ КОХАННЯ"

        Осінь  кружляла  пожовклим  листям,  зірваним   пронизливим  вітром  з  намоклих  дерев. Було  холодно  і  сиро  так  як  тоді,  коли    він   йшов  до  армії.  Вона пригадала  той  день: він був  веселий, а  вона  стояла    осторонь і  дивилася,  як  ніжно  його  руки  обіймають  її  подругу. На  неї  він  ніколи  не  звертав  уваги. Вона  була  для  нього  лише  товаришем,  з  яким  можна  поділитися  таємницями,  бо  він  знав,  що  вона  «своя  в  дошку» і  навіть  не  здогадувався,  як  вона  його  кохала, як  кохала! Потім  він  запросив  її на  танець. Ну і  що  з  того, що він  танцював  у  той  останній вечір з  усіма  дівчатами,  які  прийшли  проводжати  його? Вона  відчувала  його  гарячі  руки   і   було  млосно  від  його  дотику,  і  від мелодії   «Історія  кохання».  Вона  боялася  подивитися  йому  в  очі,  щоб  не  виказати  свої  почуття,  бо  дала  собі  слово  заховати  їх  навічно  в  своєму  серці,  щоб  не  зрадити  свою  кращу  подругу…Потім  від  нього  довго  не  було  вістей.  Вона  кожного  дня  приходила  до  його  матері  і  питала,  а  та  тільки  плакала  і  хитала  головою. 

    Її  подруга  довго  не  журилася.  Вже  через  місяць  після  проводів  почала  зустрічатися  з  іншим. А  вона  чекала.  Мати  зневірилась  і  від  горя  померла,  а  вона  чекала!  Оббивала  пороги  військкомату. Писала  листи.  Нарешті  прийшла  звістка,  що  він  у  госпіталі  в  Ташкенті.  Побігла  до  подруги.  Та  тільки  покрутила  пальцем  до  скроні: «Я  що  здуріла,  щоб  світ  з  калікою  собі  зав’язувати! Як  хочеш,  то  їдь  сама!» 

- Ти  не  розумієш,  як  йому  твоя  підтримка  потрібна!

- Рука  і  дві  ноги  від  моєї  підтримки  не  виростуть.

Вона  поїхала  сама  до  Ташкенту…                                                                              

Він  лежав  на  ліжку,  відвернувшись   до  вікна, зовсім  не  подібний  на  себе. Серце  її  обірвалося.  Вона   майже  фізично  відчула  його  біль,  але  одразу  взяла  себе  в  руки  і,  як  ні  чого  не  сталося  сказала:  « Привіт!»  Він  здоровою  рукою  затулив  очі.

- Агов,  герою!  Чого киснеш?  Голова  ціла,  а  це  головне! 

       Потім  вона  вчила  його  ходити  на  протезах,  як  малу  дитину. Спочатку  йому  було  важко  звикати  до  чужих  ніг  і  руки,  яка,  здавалося,  тільки  заважала. Він  нервував,  а  вона  лише  сміялася  і  примушувала  його  робити  крок  за  кроком…    

Осінь  кружляла  пожовклим  листям.  Вони  йшли  парком.  Дощ  мжичив,  але  їм  було  байдуже.  Вона  відчувала  його  гарячу  руку  на  своєму  плечі  і  їй  було  так  тепло. З  кафе  залунала  музика -  це  була  мелодія  «Історії  кохання».  Він  торкнувся   губами  її  щоки  і тихо  проказав:  «Я  запрошую  тебе,  кохана» …                                                    І  листя,  і  вітер,  і  дощик, і  мокрі  дерева  попливли   разом  з  ними  в  танці   під  звуки   її  «Історії   кохання»…