У маленькому гурті співвітчизників на чужині усім веселіше, а тут Михайло ще й із молодим поколінням земляків у вишиваночках,.. Важко, ні - просто неможливо забути про свій рід!
Моя мама дуже любить співати "Чорнобривців насіяла мати...", тож довгий час мені хотілося про цю її любов, так появився вірш, а далі - уже заслуга Оксани і Насті. Дякую тобі.
І я дякую вам, Пилипе, за розуміння, за вашу небайдужість, за чітку і переконливу громадянську позицію, яку я побачив і відчув, читаючи ваші твори і коментарі. Думаю, що уже нелегко буде комусь із майбутніх обранців за гучними та гарними гаслами приховати своє обличчя, порожні слова не поведуть за собою вже нікого, бо скільки раз ми, наївно і щиро комусь довіряючи, потім багато разів шкодували, але ніяк довгий час не могли виправити свої власні помилки. Думаю, що будемо всі разом уже пильнішими, хоч, бачу, повсюди одні й ті самі набридлі обличчя, тільки у іншому вбранні. Сподобалося, мабуть, людям хамелеонами бути...
Не сподівався уже на розміщення цієї пісні на сайті, але дуже радий, що тепер є можливість послухати її ще більшій кількості людей, поділитися своїми враженнями від почутого...
У вірші ніякої вигадки немає, бо саме в таких кольорах я бачу своє життя сьогодні, відверто вказую на причини наших негараздів у всі часи... Дякую тобі, Оксано.
Важко звикати до вічних протестів, нелегко також воювати самій із собою, проте, я відчуваю, що ви оптимістична людина, тож все буде добре. Сподобався вірш, не розумію чому тільки він пройшов повз увагу користувачів сайту.
Знову інтригуючий початок оповідання, як і тоді, коли починав читати "Василиху". Гадаю, не менш цікаву історію розповісте нам, Алло. Справжній детектив, чи не так?