Якщо у житті все так гарно та гармонійно, як у останніх рядках чудового вірша, то залишається лише побажати Наталії безкінечного кінця прекрасної казки кохання.
Сильно, образно, напрочуд гарно звучить рядок: "Щоденник в клітинку за грати сховає думки". Сподобався також глибокий за змістом останній: "Лишає дует самоти із собою". Враховуючи реакцію Мирослави на негативні зауваження, більше нічого говорити не стану...
Дякую тобі, Світлано, за добрі слова. Мені приємно почути саме від тебе оте "малюєте", надіюся, що ти здогадуєшся чому? Радує твоя нещодавня поява на сайті, адже твоя відсутність була помітною, мабуть, не тільки для мене одного, і довготривалою для багатьох із нас. Пишу про те, що бачу і так, як умію, а судити про власні доробки самому негоже...
Коли коноплі та мак стали наркотиками, Пилипе, залишилися відтоді, здається, ми без нічого. Цілий вік у покійної бабці наркота росла, мати трохи сіяла, а коли почалася приватизація, то подібне збіжжя враз наркотичним стало... Запитань у вірші безліч, шкода тільки, що відповіді на них у ньому немає. Як завжди перед виборами, подібні теми звучать актуально.
Хотілося, Пилипе, давно навести лад у власному подвір'ї, але спромігся на це тільки нещодавно, коли відкладати надалі домашні справи уже стало просто соромно перед сусідами і ріднею... Дякую вам за оцінку і коментар.
Колись, Якове, я осінь не помічав, все весною милувався, а зараз мені ця пора року дуже близька і зрозуміла, з кожним роком приділяю їй більше і більше уваги... Дякую тобі.
Якщо чесно, то подібного закінчення очікував ще відтоді, як почав читати ваше оповідання. Алло, я вже вам коротко говорив про давню історію з братом... У вашому оповіданні також вигадки немає, цим воно приваблює, інтригує, хоч радості тут ніякої...