"ВАСИЛИХА" ч.4-та.

                                                 -4-

             Сергій  Заяць  був  завзятим  рибалкою.  Здавалося  б,  що  смерть  Петра,  мала  відбити  йому  бажання  рибалити,  але  з  часом  все  забулося.  Ще  в  армії  та  жахлива  картина  спливала  все  рідше  і  рідше.  А  тут   вдома,  як  тільки  відкрився  рибальський  сезон,  то  він  і  в  плавні.  Часом  бувало  і  вночі   йшов,  щоб  посидіти  на  річці  і  подивитись,  як  виринає  сонце  з-за  густої  зелені  осоки  і  все  навколо  оживає.

             Хлопці  рибалити  ходили  гуртом.  Закинуть  сіті  й  одразу  на  всіх  риби  вистачить,  а  йому  більше  подобалось  годинами  сидіти   й  дивитися,  як  раптом  починає  рухатися  поплавець  і  по  дзеркальній  поверхні  розбігаються  живі  кола,  подобалося  чаклувати  над  різними  приманками.  Хоч  Зайчиха  тоді  із  себе  виходила:  «Усі  каструлі  мені  запаскудив!  Та  хоч  би  користь  якась  була?»

              В  той  вечір  Сергій  готувався  піти  на  коропа.  В  плавнях  біля  Павучого  острівця,  що  наче   справжній  великий  зелений  павук  розлігся  посеред  широкої  затоки,  зачепившись  однією  лапою  за  берег,  билися  величезні  рибини.  Сергій  чаклував  над  приманкою,  додаючи  в  заміс  Зайчихини   дорогоцінні  духмяні  порошки  для  печива.  Прийшов  Панько.  Був  він  якийсь  розгублений  і,  на  диво,  зовсім  тверезий.

-  Що,  хочеш  випити?  -  Запитав  Сергій.  Панько  якось  дивно  затрусив  головою,  що  Сергій  аж  розсміявся.

-  Та  що  це  з  тобою,  невже  зав’язав?  Василиха  на  тебе  так  подіяла? Може  вона  екстрасенс?

Панько  закашлявся,  потім  якимось  не  своїм  голосом  запитав:

- Де  думаєш  рибалити?

-  Навпроти  Павучого. -  Відповів  Сергій  і  здивовано  поглянув  на  Панька:  -  Що  це  з  тобою?

-  Та  так… піду  я.

- Іди. -  Здвигнув  плечима  Сергій.

Ранком,  ще  не  встигло  піднятися  сонце,  Зайчиха  прийшла  поратись  на  кухні  і  аж  руками  плеснула: -  Допік  мене  Ірод    тією  рибалкою!  Тільки  нехай  прийде  додому!  Немає  мені  більшої  роботи,  як  баняки  за  ним  терти! -  Викрикала  сама  до  себе.  Незчулося,  не  здригнулося  тоді  її  серце. Не  знала  й  не  думала,  що  більше  вже  ніколи  не  буде  викрикати  на  сина,  так  для  годиться,  без  усякого  злого.

     Під  вечір  вже  почала  хвилюватися.  Ніколи  так  довго  не  засиджувався  Сергій  на  рибалці.  Весь  час  чогось  спливала  та  жахлива  картина,  коли  витягли  тіло  Петруся  і   воно  якось  неприродно  лежало  на  березі.

-  Господи,  хоч  би  Панько  прийшов  та  збігав  на  Павучий,  -  думала  Зайчиха. -  Як  не  треба,  то  завжди  тут  крутиться. - 

Коли  вже  почало  зовсім  смеркатися,  кинула  все  і  побігла  навпростець  до  зеленої  лапи-смужки,  що  чіплялась  за  берег  і  тяглася  до  Павучого  острівця.  Прибігла,  коли  вже  зовсім  стемніло.

- Сину,  Сергію, Серьожо,  сину! -  Летіла  по  плавнях  луна  і  плакала,  і  билась.

-  Чи  я  не  здуріла?  Він  певно  вже  вдома.  Я  ж  навпростець  йшла.  Він  тією  стежкою  ніколи  не  ходе.  Чисто  дурна!  -  Заспокоювала  себе.  Неначе  щось  тяжке  навалилися  на  неї.  Сіла   на  купу  хмизу  і  сиділа  не  в  силі  піднятися.

    Вертала  додому  тією  ж  самою  стежкою,  щоб  скоріше  прийти,  бо  за  цією  дурною  біганиною  не  підігріла  йому  навіть  їсти.  Ще  здалека  вгледіла  темні  вікна  своєї  хати.  Серце  наче  обірвалось.  Побігла  по  друзях.  Ніхто  Сергія  не  бачив  від  вчорашнього  вечора.

Перші  промені  сонця  застали  Зайчиху  біля  хвіртки.  Над  плавнями  здалека  гримнули  постріли,  злетіли  злякані  тими  пострілами  качки.

-  Так  само,  як  вчора. -  Чомусь  подумала  Зайчиха  і  раптом   їй  пригадався  одинокий  постріл,  що  прогримів  перед  самим  світанком,  наче  зовсім  близько.  Вона  тоді  ще  щось  подумала,  але  зараз  ніяк  не  могла  пригадати  що?

Від  сліз  обличчя  її  спухло  і  покрилося  червоними  плямами,  але  вона  навіть  не  помічала  тих  сліз.  Вдивлялася  то  на  дорогу,  то  на  стежку.  Часом  їй  здавалося,  що  ось  він  йде,  але  те  видіння  одразу  ж  і  зникало.

             Камеру,  на  якій  Сергій  ловив  рибу, знайшли  навпроти  Павучого  в  осоці,  там  же  плавали  і  вудки.  Викликали  міліцію  і  водолазів.  Шукали  цілий  день.  Зайчиху  забрала  швидка  до  районної  лікарні.