Вт, 05.11.2024, 18:24
Меню сайту
Категорії каталогу
Проза [1047]
Прозові твори друкуються тільки тут
Відеовірші [134]
Аудіовірші [49]
Українцям [2698]
Вірш-пісня [545]
Вірші про Україну [1482]
Вірші про рідний край [808]
Вірші про мову [269]
Збірки поезії, поеми [112]
Абетка [23]
Акровірш [32]
Байка [108]
Загадки [15]
Верлібр [144]
Елегія [51]
Історичні вірші [290]
Вірш-усмішка [999]
Вірші про сім'ю [402]
Вірші про рідню [152]
Вірші про жінок [663]
Вірші про чоловіків [111]
Вірші про військових, армію [211]
Вірші про Перемогу, війну [415]
Вірші про кохання [3384]
Вірші про друзів [715]
Вірш-казка [132]
Казка (проза) [29]
Проза для та про дітей [19]
Вірші для дітей [334]
Вірші про дитинство [323]
Вірші про навчання [59]
Вірші про професію [83]
Вірші про eмiгрантів [147]
Вірші в перекладі [708]
Вірші про свята [203]
Вірші про спорт [18]
Вірші про природу [1224]
Вірш-тост, вірш-привітання [121]
Для мене поезія - це [191]
Поети [275]
Поетична майстерня [51]
Оповідання, про поетів, творчість [24]
Релігія [314]
Щастя - ... [600]
Жінка - ... [263]
Життя... [4484]
Філософам [1308]
Громадянину [907]
Метафізика [157]
Опитування для Вас:
Сторінка "ПОЕЗІЯ та ПРОЗА" завантажувалась:
Всего ответов: 216

ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Твори за тематикою категорії та розділи української поезії, українська проза Проза
 

"василиха" - ЗАКІНЧЕННЯ.

 

                                                                                                                              

                                                       -5-

  Панька  наче  підмінили.  Він  майже  не  виходив  із  хати.  Баба  Валька  пішла  до  нього,  бо  треба  було  стайню  почистити,  але  він,   наче  злякався  її   й  зачинився  в  хаті. 

-  Допився  до  білої  гарячки. -  Гомоніла  по  селу  Валька. -  Здурів  зовсім.  Видко  мене  за  чорта  прийняв.

Не  пройшло  і  тижня  з  того  часу,  як  пропав  Сергій  Заяць,  а  село  потрясла  іще  одна  страшна  подія.

              Різала  баба  Валька  траву  для  кролів  у  посадці.  Вже  було  таки  досить  нарізала  можна  було  б  і  додому  йти,  але  чогось  її  потягло  через  чагарник  до  тополь.  Глянула  догори  і  заклякла.  Не  памятала,  як  вилізла  з  тієї  посадки.  До  самого  села  потім  бігла  і  кричала:  -  Рятуйте,  люди,  Шибздик  повісився!

              Потрохи  село  вже  стало  заспокоюватися.  Хіба  що  

коли-не-коли  хтось  згадає:  «Куди  ж  то  міг  подітися  Заяць?  Течії  там  ніякої,  занести  десь  його  не  могло,  за  цей  час мав  би  вже  і  спливти, хіба  що  зачепився  за  щось?»

             Через  півтора  місяці  з  лікарні  приїхала  Зайчиха. Після  тяжкого  інсульту   скривило  її.  Змінилася  вона  дуже.  Ця  досить  таки  молода  жінка  шкандибала  тепер  по  селу,  наче  неприкаяна.

А  Василиха,  зодягнена  вся  в  чорне,  нагадувала  крука.  За  цей  час,  ніби  зійшов  з  неї  останок  краси,  наче  баба  Каська  постала  з  могили  і  втілилась  у  тіло  і  душу  цієї  жінки.

               Того  року  вересень  був  холодний  і  спливав  невчасними  дощами,  що  заважали  роботі  на  полях  і  городах.  По  хатах  вже  й  палити  почали,  бо  треба  було  і  підсушувати  промочений  до  нитки  одяг,  і  душу  відігріти.

Баба  Валька  дрова  шкодувала.  В  хаті  ще  не  палила,  бо  залишилася  сама.  Марянка  поїхала  в  місто  до  батьків,  то  вона  обходилась  тим,  що  товклася  і  спала  в  літній  кухні.  Там  їй  вистачало  і  хмизу,  щоб  зварити  якогось  супка  та  прогріти  маленьку  хатинку.  Хмиз  збирала  по  посадці  вже  і  запримітила  велику  купу  на  Павучому,  та  трохи  далеченько  було  тягти,  а  тут  таки  надумала.  Взяла  рядюгу  та  й  подалась  на  острівець. Смужку,  що  тяглася  від  берега  до  Павучого,  геть-чисто  залило.  Баба  розгублено  стала  -  ні  тобі  назад  вертати,  бо  таки  далеко,  ні  до  острівця,  води  по  самі  кісточки.  Потім  махнула  рукою,  бо  все  одно  ноги  промочила,  та  й  пішла  просто  по  воді.  Дісталась  до  хмизу,  почала  складати  гілки  на  рядюгу,  намагаючись  витягти  найтовстіші,  і  тут  її,  наче  громом  прибило. Земля  під  хмизом  промокла  і  осіла,  відкривши  очам  страшну  знахідку…

Експертиза  установила,  що  в  Сергія  стріляли,  але  помер  він,  захлинувшись  водою.  Хто  і  як   міг вчинити  цей  страшний  злочин,  навіть  не  здогадувались.  Спочатку  думали,  що  поранили  його  випадковим  мисливським  пострілом  і  він  захлинувся,  але  хто  тоді  закопав  його?  Все  то  якось  купи  не  трималось.

Ховали  Сергія  усім  селом.  На  похороні  не  було  хіба  що  Василихи  І  Панька  Бомжа.

Зайчиха  обіймала  труну  і  вже  не  мала  сили  ні  голосити,  ні  плакати.  Вона  тільки  хитала  головою  і  шепотіла:  -  Синочку  мій,  я  ж  тоді  гукала  тебе,  я  ж  тоді  сиділа  на  твоїй  могилці,  чому  ж  ти  не  озвався  до  мене,  чому  ж  не  гукнув: «Мамо,  я  тут»? -

Вона  раптом  згадала  той  одинокий  постріл,  що  почула  перед  самим  світанком,  і   згадала,  що  тоді  подумала: «Здається  стрілили  на  Павучому? Хто  ж  то  так  по  сплячих  качках?»                      Несподівано  Зайчиха  різко  відштовхнулась  від  труни,  схопилася  за  голову  обома  руками  і  закричала:  -  Ааааа!  -  І  в тому  довгому «А»  відбилась  уся  мука,  вся  глибина  материнського  горя.

Аж  після  похорону  міліція  почала  розслідування.  Допитували  всіх.  Викликали  і  Василиху.  Слідчий  був  той  самий,  що  допитував  її  після  смерті  старого.  Він  подивився  на неї  довгим  поглядом  і  щось  почав  креслити  на  папері,  а  по  паузі  запитав:

-  Так  що  ж  все-таки   спонукало  вашого  чоловіка  накласти  на  себе  руки?

-  Я  вам  все  розказала  ще  тоді.  -  Відповіла  Василиха.

- І  все  ж  була  якась  причина?

-  Крім  тієї,  що  він  вважав  себе  винним,  що  не  стримав  Петрусика,  ніякої.

-  Може  він  рахував,  що  син  загинув  із-за  Сергія  Зайця?- Василиха  глянула  на  нього  й  одразу  ж  відвела  погляд.

-  Не  знаю.

Слідчий  наче  роздумував  у  голос:

-  Пройшло  вже  більше  року  після  смерті  сина,  а  він  вішається  через  тиждень  після  зникнення  Зайця.  Цікаво,  цікаво!

     Василиха  зиркнула  на  слідчого  своїми  чорними,  як  вугілля  очима  і  різко  піднялася.

-  Я  не  знаю.  Він  не  ділився  зі  мною.  Після  смерті  Петрусика  ми  майже  не  говорили.  І  облиште  мене!  Я  більше  нічого  не  знаю! -  Вона  вийшла  геть.  Йшла  по  вулиці  і  відчувала,  як  образа  на  весь  світ  піднімалася  в  ній: «Коли  вбили  мого  Петрусика,  ніхто  навіть  пальцем  не  поворухнув,  щоб  знайти  вбивцю,  а  зараз  підняли  на  ноги  всю  міліцію.  Де  ж  та  справедливість?  Через  отого  Зайця  перевернулося  життя!» 

  Несподівано  з  глибини  памяті  виринуло  обличчя  старої  баби  Каськи  і  те  її  журливе:  «І  в  тобі  чорт  сидить. Йой,  зведе  він  тебе,  йой,  заведе!»  Наче  щось  невидиме  штовхнуло  її  в  груди  і  стягло  пелену  з  очей.  Ніби  чужими  очима  подивилася  вона  на  себе  і  злякалась…

Останнього  викликали  до  сільради  Панька  Бомжа,  Його  неможливо  було пізнати.  Був  він  блідий,  в  очах  причаївся  якийсь  тваринний  жах.  З  тієї  страшної  ночі  він  не  пив  не  краплини.  Тікав  від  людей, боявся,  що  не  витримає  і  все  розповість.

Коли  Панько  зайшов  до  кімнати,  слідчий  щось  дописував. Пауза  тяглась  досить  довго,  раптом  Панько  почав  труситися,  слідчий  підняв  голову  і  стурбовано  запитав:

-  Що  з  вами?

Панько,  задихаючись  скрикнув:

-  Я..  я  не  хотів!  Не  хотів! -  Він  намагався ніби  ухопитися  за  щось  у  повітрі,  але  не  знайшовши  опори,  впав.

В  лікарні  на  пару  годин  Панько  прийшов  до  памяті  і  розповів,  як  він  вистрелив  у  Сергія  і,  коли  той  впав,  витягнув  його  з  води,  і  разом  із  старим  Василишиним  зарили  і  закидали  його  хмизом.  Він  ні  півсловом  не  видав  Василиху.  Гроші  і  рушниця  лежали  у  Панька  під  ліжком  закидані  якимось  лахміттям.

      Вмер  Панько  під  ранок  і  останніми  його  словами  було:  «Гроші  -  то  зло.  За  них  не  можна  купити  щастя!»

 

                 У  Василихи  цілий  день  ревіла  худоба.  Сусіди  почали  хвилюватися.  Коли  зайшли  до  хати,  то  побачили  Василиху,  що  лежала  на  підлозі  під  образами  розкинувшись,  наче  великий  чорний  птах,  і,  в  застиглій  руці  стискала  списаний  аркуш. 

                 Не  дано  їй  було  долею  того  звичайного  вміння  прощати,  і  тому  вона  сама  себе  засудила  і  сама  собі  винесла  вирок.


Додав: allagrabinska (22.09.2010) | Автор: © Алла Грабинська
 
Розміщено на сторінці: Проза

Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:

Переглянули твір - 1757 чол.
 
  
  у Вас # закладок

Автору за твір:

 



Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 15
avatar
1 taisa75 • 14:54, 22.09.2010 [Лінк на твір]
Дуже захоплює,хоч і сумно.Наче на власні очі все бачиш. hands
avatar
Спасибі! Ви мене підтримуєте!!!
avatar
3 Sofi • 18:38, 22.09.2010 [Лінк на твір]
бррррррррр.....
avatar
Софійко, заінтригували. Розшифруйте!!! :)
avatar
5 45tom • 22:25, 22.09.2010 [Лінк на твір]
Сумно...Але для того і є творчість, щоб давати емоції.Дякую за оповідання!
avatar
Дякую, Олексію. Страшно, коли люди не вміють прощати!!!
avatar
6 COCODE • 22:29, 22.09.2010 [Лінк на твір]
Аж мороз по шкірі (це однозначно як ....бббррррррр)
Щасливого кінця навіть близько немає smile Все надто реально, тобто як у житті. Гроші і справді зло, Панько це підтвердив. Був, хоч і невдаха, але добрий......а тут smile
Аллочка 5 smile
avatar
Спасибі, мої дорогі, невимогливі читачі!!! Мені з вами добре. :)
avatar
9 Viktorivna • 00:53, 23.09.2010 [Лінк на твір]
smile :smile: smile hands :hands: hands :hands: hands
Твір - цікавий. Маю надію, - наступний буде хоч трішечки веселіше, або ж про більш благородні людські стосунки. Ваш твір, ця історія, страшний, але повчальний, нікого не лишає байдужим. Лишається лише вірити, що ми не такі. hands :hands: hands :hands: hands
avatar
Дякую, Оксаночко! Ось трохи пригріє сонце і одразу на сайті появляться веселі твори. То перші кроки осені збили всіх з пантелику. Бачу особливо на прозу подіяло!!! :)
avatar
Ну це вже суспанс!
Що сказати, поздоровляю, і дякую що міг прочитати такий твір,
зараз відпиваю і несу моїм друзям.
З повагою Михайло!
avatar
Дякую Вам, за те що популяризуєте мене!!! Я теж не лишилася в довгу перед Вами, хоч і не вмію "відпивати" (шуткую, не ображайтесь), зате мої друзі шанувальники сайту і Ваших творів. Вони, як і я чекають з нетерпінням Ваших нових оповідок!
avatar
Хотів написати відбиваю, бо я відпивати я не вмію, а все до дна!
avatar
Наговорюєте на себе. Такі твори на п'яну голову не напишеш. Ви талант!!!
avatar
15 Did • 07:05, 29.09.2010 [Лінк на твір]
Якщо чесно, то подібного закінчення очікував ще відтоді, як почав читати ваше оповідання. Алло, я вже вам коротко говорив про давню історію з братом... У вашому оповіданні також вигадки немає, цим воно приваблює, інтригує, хоч радості тут ніякої... confu9 smile yes


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ComForm">
avatar


ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")
leskiv: Єдине, що залишилось в українців зараз, це - віра в Господа. Наші "друзі" знову вже вкотре зрадили нас.

leskiv: Оптимістичний, життєстверджуючий вірш. respect


leskiv: Щиро дякую. s-7


     


Форма входуу
ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com


НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz