Приємно, розумію тебе прекрасно, коли маєшш нехай навіть невеличке, коло своїх щирих шанувальників. Щойно повернувся з прогулянки містом під час якої зустрів чимало знайомих і друзів. Багато з них запитували мене про справи, ділилися враженнями від прочитаних ними моїх віршів. Слухав їх, відповідав на запитання, але душею відчував у кого щирість у душі в стосунках зі мною, а в кого щось інше. Проте я з повагою відношуся до них усіх уже тільки за те, що читають мої твори, просто звертають увагу на них, спонукають мене до роботи. Хай і тобі щастить у цьому відношенні! Дякую.
У багатонаціональній Гор-Пустоварівці пройшло моє дитинство. Є таке село на Київщині. У нашому селі були радгосп, відгодівельний пункт, цукровий завод, млин, електростанція, конеферма... А людей скільки їхало до нас із різних і самих далеких куточків країни в пошуках кращої долі. Жили дружно, одною великою сім'єю. Всі свята гуртом гуляли, помогали один одному на власних присадибних ділянках, вихідними обов'язково у парку грав духовий оркестр.... Приїзджаю зараз у село - куди поділося все? Людей обмаль, а руїн багато. Прикро... Вибачаюся, Алло, але читаючи ваші спогади не один читач згадає щось своє. Вони просто примушують так зробити. Дякую.
Це, Людмило, коли я один сплю і ніхто не сопе поруч. Якщо чесно, то чим далі від дитинства, тим частіше його згадую чомусь. Все менше мрій, все більше згадок... Ось так. Дякую тобі за добрі слова.
Поради і критичні зауваження потрібно сприймати з розумінням і реагувати на них спокійно, тим паче, якщо вони тобі чи твоїй справі на користь. Це моя давня позиція, я дуже рідко їй зраджую. Нехай... Дякую тобі.
Спробую пояснити. Спочатку згадую тих друзів, що про мене забули, не знаючи тільки навіщо сам це роблю, але пробую пояснити собі це тим, що давні образи з часом забулися, а в пам'яті залишилося тільки веселе, збереглося тільки радісне. Ось відціля оті забули, забулись, забути... Дякую тобі, Світлано, за коментар і з нетерпінням чекаю від тебе слів у прваті.
Так рано прокидатися і дозволяти іншим попереду себе місце займати негоже, Людмило. Дякую тобі, шановна, що не посоромилася і не полінувалася вистояти в черзі.. .
Дякую тобі, Оксано, за добрі слова. Щирість - відчуваю на відстані, правда. Катя обіцяла розмістити, говорить, що потрібно почекати трошки, бо зараз у неї є важливіші справи. Мені вишгородські виконавці пісень на мої слова також обіцяли допомогти з розміщенням їх на сайті ще в минулому році, але я після кількох прохань перестав до них звертатися за допомогою. Музику до них писав А. Черняхівський, його власні твори можна побачити на П.М. Шкода і прикро, що так вийшло з ними. В мене збереглися тільки їх окремі фрагменти...
Мурахи на спині - річ небезпечна не тільки для ліричного героя, потрібно старатися не зустрічатися з ними самому і не лякати ними інших. Саша, а чому дві строфи різні за розміром?
Гарно, сподобалася ваша чергова робота мені. Прочитав і отримав насолоду від якісної поезії. В одному місці тільки трохи задумався, не зрозумів про що саме мова, а саме: - "...ми впадемо за верби Невідмоленим криком знаття." Знаття, якщо я не помиляюся, значить знання, а якщо так, то про які невідмолені вами знання кричати за вербами потрібно? Адже ні в попередніх рядках, ні в наступних, - ви на відсутність знань не скаржитеся, не говорите про відсутність їх і в коханої. Та й взагалі, а де навчають кохати, щоб усі люди могли отримати ці знання?
Якщо і моїм вишгородським жінкам подобається, то ви мене, Гнате, не обманюєте. Але про останні два рядки пам'ятаю, може, справді їх зміню, а більше нічого правити не буду. Дякую.
Можна, Андрію, все можна. Вірш вчорашній, свіженький, хоч хотілося спочатку розмістити "Півня", або "Грозу", але донька переконала що цей кращий, а ті просто почекають. Неділю холостякую, ніхто не заважає, ось і пишеться подібне. Дякую тобі.
Шкода дівчинки, правда, бо вона, розуміючи когось, залишилася сама незрозумілою комусь... Я, наприклад, додумав би сам, зрозумів би чому саме біля вогнища до дівчини прийшли спогади і не запитував би її як і відкіль вони появилися там. Адже спогади - це згадки про минуле, а минуле згоряє наче багаття, залишаючи про себе одні згадки, надихає когось на творчість. Нещодавно прочитав у одного, заочно знайомого, автора наступне: Розхристане моє багаття, Самотність відчаю, величчя безвість, послухай лиш-бо - як зірки лунають!.. і чудово зрозумів його і почув, хоч у шумі чи гомоні, не знаю навіть як і назвати, бо ніколи сам не чув, старався до цього у зірок навчатися мовчанню, - зір це було зробити нелегко. Ось і вся відповідь, Олександре. Мені приємно, що коли бачите у віршах недоліки, ви не соромитеся, на відміну від багатьох, на них вказати. Дякую вам за змістовний коментар і глибокий аналіз вірша.
Тихо, грубити не потрібно! У кожного своє бачення поезії і потрібно з розумінням сприймати різні думки, адже писати вірші ніде не навчають, хіба щось вдосконалити можуть, заробляючи собі на хліб у навчальних закладах. Радий, що вірш тобі сподобався. Дякую, Олександре.
У останньому рядку те саме: рОки, якІ не вернУти менІ. Чи не так, Софіє? Про сполучники мені й Катя вже говорила, то моя давня звичка така, їх прибрати недовго. Дякую тобі за глибокий і змістовний коментар.
Звичайний вірш про мої враження від спогадів та снів, які часто непокоять натомлену душу. І остання строфа вірша не вбивча... Дякую вам, Алло, за добре слово.
0
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('