Сб, 16.11.2024, 03:48
Меню сайту
Категорії каталогу
Проза [1050]
Прозові твори друкуються тільки тут
Відеовірші [134]
Аудіовірші [49]
Українцям [2698]
Вірш-пісня [545]
Вірші про Україну [1482]
Вірші про рідний край [808]
Вірші про мову [269]
Збірки поезії, поеми [112]
Абетка [23]
Акровірш [32]
Байка [108]
Загадки [15]
Верлібр [144]
Елегія [51]
Історичні вірші [290]
Вірш-усмішка [999]
Вірші про сім'ю [402]
Вірші про рідню [152]
Вірші про жінок [663]
Вірші про чоловіків [111]
Вірші про військових, армію [211]
Вірші про Перемогу, війну [415]
Вірші про кохання [3385]
Вірші про друзів [715]
Вірш-казка [132]
Казка (проза) [29]
Проза для та про дітей [19]
Вірші для дітей [334]
Вірші про дитинство [323]
Вірші про навчання [59]
Вірші про професію [83]
Вірші про eмiгрантів [147]
Вірші в перекладі [708]
Вірші про свята [203]
Вірші про спорт [18]
Вірші про природу [1224]
Вірш-тост, вірш-привітання [121]
Для мене поезія - це [191]
Поети [275]
Поетична майстерня [51]
Оповідання, про поетів, творчість [24]
Релігія [315]
Щастя - ... [600]
Жінка - ... [263]
Життя... [4484]
Філософам [1308]
Громадянину [908]
Метафізика [157]
Опитування для Вас:
Ваша стать:
Всего ответов: 493

ШЛЯХ до ТВОРУ:  

         
Вірші/статті категорії та розділи української поезії, українська проза
    Твори за тематикою категорії та розділи української поезії, українська проза Проза
 

"СПРАВЖНЄ ЩАСТЯ"

                            "СПРАВЖНЄ  ЩАСТЯ"

   От  скажіть  мені,  хто  з  вас  знає,  що  таке  справжнє  щастя? А,  справжнє  щастя,  кажете,  велике  кохання? Що  ж  не  стану  сперечатися!..  Мені  здається,  що  я  таки  впізнала  справжнє  щастя!

    Було  це  в  моєму  дитинстві. Жили  ми  тоді  в  Одесі  на  Пересипу. У  далекі  пятдесяті  Пересип  був  весь  у  ще  свіжих  не  залікованих  воєнних  ранах.  Особливо  наш  район.  У  війну  дісталося  йому, як  то  кажуть,  по  повній  програмі. Промислові  підприємства, залізниця,  що  зв'язувала  схід  і  центр  України,  поруч  порт – так  що  мішень  була  «перша  кляса».                                  Наша  довга  вулиця,  витягнута  по  Балтській  дорозі    досі  забута  Богом,  і  начальством,  покинута  зараз  людьми,  сумно  дивиться  сліпими  зруйнованими  вікнами  своїх  довжелезних  одноповерхових  будинків-мерців)  тоді,  хоч  і  зранена,  була  досить  таки  веселенька. Підмальований  синькою  і  підведений  чорною  сажею,  квартал  посміхався  до  всіх  перехожих  привітною  посмішкою  і  радісно  вітався  своїм:  «Здрастє  вам!» Тут  жили  різні  національності  (хоча  ніхто  і  не  згадував  тоді  про  рід  і  плем'я)  і  були  всі,  як  одна  велика  родина. Вечорами  і  по  святах  попід  дорогу  виставляли  імпровізований  довгий  стіл  із  трьох  довгих  дощок  на  ящиках, і  ставили  на  нього  все,  що  хто  мав  із  їжи,  а  потім  заводили  усі  разом:  «Посіяла  огірочки…».  Відвівши  душу  українськими  піснями,  тітонька  Ольга,  наслідуючи  Русланову,(була  така  співачка)  вилазила  з-під  дошки,  на  якій  сиділо  трохи  не  цілий  квартал,  і  тупнув  ногою, розвівши  руки  по-сторонах,  починала  виспівувати  «Валянки» і  вистукувати  босими  ногами,  аж  пилюка  піднімалася  догори. За  нею  починали  підскакувати  усі  й  особливо  дітлашня,  без  якої  не  обходилося  ні  одне  гуляння.  Тоді  вставав  сліпий  Мойша,  брав  свою  скрипку,  що  завжди  лежала  тут  само  на  столі, і  починалося  ціле  весілля. Оті  єврейські  веселі  мелодії  і  досі  викликають  у  моєму  серці  почуття  відчутного  щастя,  такого  живого  й  округлого, що  здається,  я  його  відчуваю  на  дотик.     

   Мойша  до  війни  був  першим  скрипалем  у  оперному.  В  війну гестаповці  йому  викололи  очі. Жив  він  зі  своєю  матір'ю. Це  була  огрядна  жінка  з  хворими  товстими  ногами,  завжди  взутими  у  суконні  чоботи  впхнуті  у  величезні  калоші.  Тільки  по  вечорах  вона  знімала  оті  чоботи,  сідала  на  східці  біля  дверей,  опустивши  ноги,  у  миску  з  гарячою  водою  і  дивилася  на  наш  бенкет,  підтупуючи  в  мисці, у  такт  музиці.  Ми, натанцювавшись  досхочу, починали  грузинську  «Суліко».  Заводив  пісню  по-грузинськи  дядя  Жора,  а  усі  підхоплювали  по-російськи. Дядя  Жора  був  без  правої   руки. Йому  відірвало  її,  коли  він  з  фронту  повертався  додому.  Глупо  то  так  сталося. Були  такі, снаряди-не-снаряди,  не  знаю,  як  їх  назвати,  я  хіба  про  це  чула, в  середині  у  них   були  такі  гарні  кольорові  клаптики  матерії.  Так  він,  повертаючись  додому,  зупинився  біля  одного  двору,  де  бавилися  дівчатка  і  попросив  у  них  води  попити  (звідки  взявся  цей  снаряд,  чи  патрон?) Він  дівчаткам  і  каже:  «Зараз  я  вам  гарних  клаптиків  дістану.»  Та  й  почав  розбирати  ту  штуковину,  а  вона  і  розірвалася… Так  дядя  Жора  і  не  дійшов  до  своєї  Грузії, а залишився  в  Одесі  і  одружився  з  тіткою  Олею. Не  дивлячись  на  своє  каліцтво,  був  він  вправним  господарем,  його  всі  поважали. Закінчували  нашу  вечоринку-концерт  завжди  піснею  «Розпрягайте, хлопці  коней».  Співали  її  на  «суржику»  і  так  ладно  виходило!

      Удень  дітлашня  нашого  кварталу  до  дитсадочків   не  ходила,  а  була  під  наглядом  Мойшиної  мами  і  тітки  Марії,  які  завжди  нас  підгодовували  і  розрішували  усі  наші   дитячі  проблеми.          Часом  і  їсти  готували  наші  господині,  що  називається,  з  миру  по  нитці.  Зачинає  якась  з  господинь  борщ  варити  і  гукає  через  весь  квартал: «Лідо!  Ти  маєш  буряки?»,  або  - Ольго!  У  тебе  старе  сало  залишилося?-…  Жили  усі  дуже  дружньо.  А  поті  усе  розсмокталося,  розбрелося.  Приїхали  інші  люди. Позачинялися  за  своїми  дверима.  Кожний  своїм  життям  почав  жити. І  впізнали  ми  тоді,  що  одні  з  нас  хохли,  другі  кацапи,  треті  жиди, а  ті  чорно…най  не  кажу!.. Агов!  Куди  ти  поділася,  та  людська  любов?  Те  справжнє  щастя!?                                                                                   Так,  то  було  щастя!  Радісне,  добре,  різномовне  і  різнокольорове,  як  райдуга!  Щастя  простого  людського  спілкування! Щастя  звичайного  життя,  звичайних  людей,  які  жили  на  землі.  На  нашій  Український  землі!


Додав: allagrabinska (20.05.2010) | Автор: © Алла Грабинська
 
Розміщено на сторінці: Проза, Грабинська Алла

Поділіться цією новиною у Фейсбуці або роздрукуйте:

Переглянули твір - 2615 чол.
 
  
  у Вас # закладок

Автору за твір:

 

Ключові (?): Сусіди, спілкування. радість, одеса

Автор чекає на Вашу оцінку та коментар
Всього коментарів: 8
avatar
1 Did • 08:47, 20.05.2010 [Лінк на твір]
У багатонаціональній Гор-Пустоварівці пройшло моє дитинство. Є таке село на Київщині. У нашому селі були радгосп, відгодівельний пункт, цукровий завод, млин, електростанція, конеферма... А людей скільки їхало до нас із різних і самих далеких куточків країни в пошуках кращої долі. Жили дружно, одною великою сім'єю. Всі свята гуртом гуляли, помогали один одному на власних присадибних ділянках, вихідними обов'язково у парку грав духовий оркестр....
Приїзджаю зараз у село - куди поділося все? Людей обмаль, а руїн багато. Прикро...
Вибачаюся, Алло, але читаючи ваші спогади не один читач згадає щось своє. Вони просто примушують так зробити.
Дякую.
avatar
2 Sofi • 09:16, 20.05.2010 [Лінк на твір]
Браво!
Отак і пишуть про велике і значуще, просто, невимушено, доступно, поглядом звичайної людини, можливо, ще дитячим спомином....
БРАВО!

hands hands hands hands hands hands hands hands

avatar
3 Pushok • 10:23, 20.05.2010 [Лінк на твір]
Куди все "котиться" ? Не хочу гадати. Дотепно, трошки весело та гарно. thumbsup
avatar
Одразу всім заразом хочу подякувати за коментарі! А,щодо "куди ми котимось і куди усе поділося"... Усе те щастя безкорисного спілкування ми проміняли на матеріальні цінності. Наш бог - гроші! Заради нього зруйнована не тільки дружба, але й цілі родини!!! І, Боже мій, за це все нас чекає страшна розплата!(Пробачте, певно на мене так діє погана погода).
avatar
5 aleksgun • 12:37, 20.05.2010 [Лінк на твір]
«Найбільша розкіш - це розкіш людського спілкування» (Екзюпері). А щодо життя, то воно стає не кращим чи гіршим, а просто іншим. І місце щастю в ньому завжди є, якщи ми теж змінюємосся разом із життям.
avatar
Я з вами згодна!Тільки мені страшно, коли живеш у будинку уже багато років і про всяк випадок вітаєшся з усіма, кого зустрінеш у під\їзді: А може то - сусіда?
avatar
7 Viktorivna • 21:20, 21.05.2010 [Лінк на твір]
10- 10- 10- 10- 10-
Немає слів, тільки ВЕЛИЧЕЗНА вдячність за Ваш твір, за те, що нагадали і моє дитинство, може й не таке дружнє, але теж: ставили сценки, давали сусідам концерти і, взагалі, булі ніби однією сім"єю. Дякую Вам. hands hands hands hands hands hands hands hands hands hands
avatar
Оксаночко, вдячна за коментар!!!


Додати коментар:

Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ComForm">
avatar


ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин

(50 коментарів Ви можете переглянути на сторінці "НАШ ТОП ++")
leskiv: Єдине, що залишилось в українців зараз, це - віра в Господа. Наші "друзі" знову вже вкотре зрадили нас.

leskiv: Оптимістичний, життєстверджуючий вірш. respect


leskiv: Щиро дякую. s-7


     


Форма входуу
ОНЛАЙН - РОЗМОВНИК    
    (міні-чат)

    АВТОР-АДМІН САЙТУ: Facebook,
    Instagram,
    Viber: 0680839579
    E-mail: vagonta@gmail.com


НАЙПОШИРЕНІШІ
КЛЮЧОВІ СЛОВА
Copyright MyCorp © 2006 Хостинг від uCoz