Оксано, а ти хіба не здогадуєшся, що саме твої коментарі мене надихають і вселяють у мою душу той позитив, про який ти зараз говориш? Дякую тобі за це.
Дякую тобі, Оксано, що не даєш приводу довго вмовляти себе. Хоч ще на лікарняному, проте, здається, застуда вже в минулому, хвилює мене зараз тільки високий тиск, ось і все.
Навіщо, Катю, так поспішати з теплого літа в холодну осінь? Не встигнеш озирнутися, як тебе літо, хоч тут потрібно обов'язково пручатися, швиденько приведе до осені, прикро, але повір, що говорю правду. Я навпаки вас, молодших. пробую весь час доганяти, та куди вже мені: Потроху сходимо з дороги, На лицях - розпачу печать. Нам молодих і прудконогих Дедалі важче наздогнать... Бачиш, та сама палка, тільки з другого кінця. Вірш дуже образний, я, правду кажучи, вже й не чекаю від тебе інших.
Ой, Катю, як здивувала! Прочитав назву й одразу подумав про те, що... подумав, просто. Наївна я людина, ось і вся відповідь. Неймовірно сподобалося твоє бажання. Хай Господь тобі допоможе!
Дякую, Людо. Може наші "італійці" спробують її заспівати, адже я прекрасно знаю і розумію, що саме такі почуття переповнюють їхні душі. Хай лише спробують заперечувати!..
Давно, мабуть, люди зустрічали світанки, на жаль забули про неповторний досвітній час, а для мене це наймиліші хвилини доби, коли гарно думається, бачиться й пишеться... Вдячний тобі, Катю, за розуміння.
Неможливо не бачити недуги рідної матері, хоч вона, часом, робить все можливе, щоб ми рідше знали про них, наче соромиться стала своїх болячок, проте, хіба їх замаскуєш? Катю, я намагаюся тільки підбадьорити маму словами, може не зовсім вдається, але саме так прагну робити.