Катю, не чекав, правда, від тебе такої бурхливої реакції... Написав просто сьогодні те, що взавтра можу не встигнути зробити, не більше. І взагалі, чомусь ніхто не звертає увагу на оте "трохи". Я собі не можу пояснити - це скільки?..
Мишко, боюся, що якщо любов "топити у вині", то вона навіть у сни твої перестане приходити, щось інше почне маритися і снитися. Вірш хороший. Головне, що деякі неточності можна дуже легко поправити, я вже пробував це робити, бо вони також у вірші присутні. Хочу лиш побажати тобі взаємного кохання навіть у віршах.
Здається, були й у мене спроби заховатися або втекти в житті від усього та всіх. Часом це вдавалося зробити, часом - ні. Ось тільки від рук системм відчепитися не міг і не можу до цих пір. Радий, якщо це правда, що тобі, Антоне, це вдалося.
Не заперечую, Людмило, адже все це робить "зболена уява" одного й того ж самого автора. Пам'ятаєте закінчення "За вікном засніжені простори..." , здається, там воно має такий вигляд "...А про те, що думалось писав." Ось і зараз уже почав потроху забувати про вчорашні думки, бо не одним же днем живемо! Мало що там було вчора, проте воно було насправді, нехай хоч у такому вигляді залишається у вірші згадка про це. Щиро вам вдячний за вашу небайдужість.
Ой, Софіє, скільки козаків молодих, здорових, красивих чекають на вашу взаємність, судячи з їх коментарів, на сайті, що мені краще буде відійти трохи вбік і помовчати. А хіба не помітили, що я так і роблю?
Влітку потрібно було їхати, був довгий час один, а зараз, боюся, що не всі домашні будуть раді таким гостям - молодим і красивим... Сьогодні здається, що навіть робоча субота не завадить поїздці до Ірпеня, вже, дійсно, недовго залишилося чекати на зустріч.
Не в одних клопотах тут справа, Зоряно. Часом, мені дорікають також тим же. Всі ми однакові. Розумію все, а змиритися не можу й не хочу з такою дійсністю. Дякую за коментар і вітання. Взаємно!!!