Почекайте ще трохи, і скоро Мутна розталь останніх снігів На недовго обличчя спотворить Гомінких та прозорих струмків. Почекайте ще трохи, і скоро Неминуче настане весна. Мов пташиних пісень перебори, Розіллється по світу вона. Почекайте ще трохи, і скоро Ніжність сонця та рух вітерця Обігріють теплом ваші хворі Й задубілі за зиму серця. Почекайте ще трохи, і скоро Стануть ближчими мрій береги. Чудодійної палички порух Поверне і простить вам борги. Почекайте ще трохи, і скоро Буду з вами прощатися я. Некролог коротенький… Спів хору… І навіки забуте ім’я!.. Почекайте ще трохи…
Вікторе, не дивлячись на різницю у віці,насмілюся Вам сказати, що немає на Вас наганяя!!!! Чи різки на худий кінець!!!! Що за настрій!! Вас тут читають,люблять, заспокоюють постійно!!!! Ви ж читали Шляхтича і Людмилу (ЛюК) - такий настрій маєбути: зачудований, світлий,з вірою в майбутнє!!!!! Є такий вислів: доля любить, коли її кличуть! Скажіть, що кличете ВИ?????? Я розумію, часом буває ДУЖЕ важко, сумно і самотньо...Але ж у Вас є здрузі, сім"я, ми врешті-решт! Люди, які здатні Вас підтримати і пожаліти! Женіть геть депресію! Далеко-далеко!
Катю, не чекав, правда, від тебе такої бурхливої реакції... Написав просто сьогодні те, що взавтра можу не встигнути зробити, не більше. І взагалі, чомусь ніхто не звертає увагу на оте "трохи". Я собі не можу пояснити - це скільки?..
Людина пише те, що відчуває на якомусь етапі життя. Якщо таке Вас надихає... то що ж. Пишіть, може з часом пройде такий настрій. Скоро й справді весна.
Катя, ти як з людьми старшими розмовляєш? Тобі не соромно? Хто тебе тільки виховував??? Дивися як треба.
Вікторе, я бачу що прийдеться взяти добрячу палицю і порахувати чи всі ребра на місці. А то геть розкисаєш. Вірші пишеш гарні, а от закінчення таке, що настрій просто катастрофічно падає. Та в твому віці тільки кохати і писати про це, писати. А ти......Ех ти А тому, щоб дівчатка не писали тобі такі коментарі......ну щось веселе розмісти. Тим більше що на твоїй совісті мій пригнічений стан в дану мить.
Знову?!! Вчора ніби вже сонечко із-за хмари заблисло, а сьогодні - знову хмари. Ні, так не можна. Треба щось робити...А, щойно Снігурку зустріла, то вона просила передати, особисто для Вас, пане Вікторе,
І навіки забуте ім’я!.....чомусь в моїй пам"яті останнім часом все чатіше з"являється саме воно.. дуже гарно...мені подобається Ваша манера письма, про , щиро, і так легко....
Мабуть, у вашій памяті не моє ім'я з'являється, бо моє, переконаний, ви незабаром забудете, як, тільки з часом, і багато інших... Дякую, Олено. Не сердіться лише, бо, відчуваю, що міг вас образити такою відповіддю.
Там того прощання кіт наплакав, але, на відміну від моїх побажань, саме воно привертає до себе всю увагу. Колись директор школи мене указкою кілька раз добряче вперіщив, було, правда, за що, то він одразу зрозумів, що це не метод виховання, бо злякався його наслідків і почав виправдовуватися: -"Ти не думай, що я тебе б'ю, я тебе просто навчаю." Сучасні вчителі, бачу, також не забувають про палицю, та ще й добре знають куди нею цілити... :
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
Стану в чергу зі своєю палицею, щоб порахувати вам ребра 
