Наталю, ти ту казку вигадала не для себе, а зробила той день казковим для всіх присутніх на презентації твоєї книги - мені все дуже сподобалося. Я щиро вдячний тобі за те, що й досі не можу позбутися тих світлих і радісних вражень, якими я там наповив надовго свою душу, дякую за те, що, завдяки тобі, у мене стало більше друзів, що я, знову переповнений надій, чекаю з нетерпінням на нову зустріч із тобою... Хай щастить тобі!..
Дякую тобі, Маріє, за розуміння та підтримку. Мені, як батьку, кажу це відверто, сьогодні дуже соромно, що син, на відміну од доньки, у спілкуванні віддає перевагу російській мові, хоч виріс у сім'ї, де всі розмовляють тільки українською. Нині я усвідомлюю, що в цьому є моя провина, адже після повернення на Україну жалів малого і відвів його у російський клас...
Порівняння з Миколою Сингаївським прозвучало вперше з твоїх, Іване, уст, бо до цього намагалися шукати схожість із багатьма іншими авторами. А в чому проявляється схожість манери, чи стилю, Іване? Просто цікаво, правда... Якщо не важко, то, будь ласка, конкретизуй свою думку...
Четвертий рядочок: ...І біль, і радість, і печаль. Катю, щось трошки не так і в цьому рядку; ...Жалі і болі, як подруги... Біль - чоловічого роду, точно... Подумайте, може, зробите якісь зміни, адже вірш добрий, світлий, незважаючи на те, що мова в ньому йде про пітьму.
Та, як на мене, й початок вірша звучить, адже саме перший рядочок і приваблює до себе небайдужу людину, дарма, що виглядає патетично. Дякую тобі, Роксолано.