Звірі
Під ранковою зорею
Шерсть блистіла наче шовк
Так самотністю своєю
Грівся, сірий, вільний вовк.
Насолоджувався співом
Щиро слухав мов дитя
Не палавши грізним гнівом
Тугу відливав з виттям.
Серед трав цвіли ген квіти,
Паслось гарне лосеня:
Голод вовчий там намітив
Їжу для усього дня.
Раптом почуття пробралось
Дивне, добре почуття
Якось файно серцю стало
На душі цвіла весна.
Милувався сіроманець
Видом лосеняти
Чудні очі, пух як глянець
Чисте не відняти.
Раптом, постріл пролунав
І застряг у тілі
Чути – "лоську впоював"
ЦЕ НЕ ЛЮДИ – ЗВІРІ.
|