Шановні друзі й подруги! Збори, присвячені творчості Немо, вважаємо відкритими. Порядок дня: 1. Обговорення кодексу Дружби, його оцінка і втілення у життя. Слово по першому питанню беру поки що тільки я... Маємо перед собою приклад так званої прикладної, "ігрової" поезії, я правильно зрозуміла? Особисто відзначу ст. 5 та 6 цього кодексу. Питаннячко: зважаючи на те, що "душа жіноча надто темна" і "чоловіки нічим не кращі", чи не ліпше дружити тільки з собаками?.. Не погоджуюсь із тим, що "товаришами не стають - такими родяться одвіку". На цьому сайті не тільки товаришами, а й поетами стають. І критиками. І фоторепортерами. Так що готуйтеся! "Давайте ж навчимось дружить - Це насолода нескінченна" , - на цих словах я б поставила крапку. До слова запрошується наступний...
Очевидно, Ваша героїня недарма злякалася Сірого Вовка. Мабуть, не всі знають, що авторський варіант казки про Червону Шапочку за Шарлем Перро закінчувався віршованою мораллю для "юних дівиць", аби ті поводилися належним чином, не порушували маминих наказів і не піддавалися на улесливі слова спокусників - зубатих і волохатих Вовків. Бо вони, сіроманці, тільки й чекають на довірливих "шаперончиків" ("шаперон" -фр. - плащ-накидка з капюшоном, у часи Перро - мрія всіх провінційних модниць), аби солодкими речами прискорити гіркий кінець... Після смерті Перро пройшло майже століття, коли Брати Грімм переповіли історію про Червону Шапочку по-новому, припасувавши до неї щасливе закінчення із казки "Вовк і семеро козенят"... А Ваша річ мені сподобалась: і те, що ні в кого не запозичили закінчення, і жарти гелевої ручки, і селенітовий камінець у тоненькій щілинці... Єдине, що трохи псує картину, як на мене - кілька речень на початку ("пусті жирні чорні сердечка" - справляє ефект "клякси"; "їй подобалось, як починав яскраво біліти папір на фоні жирних чорних контурів" - я зрозуміла, що Ви хотіли сказати, але перечитайте сама це речення уважно. Білий папір - це і є фон, на якому чорні контури видавалися ще чорнішими, або ж білий фон видавався ще білішим завдяки цим чорним лініям). Якщо вважаєте за потрібне - допрацюйте трішки. Я наважуся поставити "5", бо, як і Ви та Сірінга, люблю конвалії.
Не всі, Вітю (можна так?): лише найоригінальніші, найяскравіші, ті, які справді заслуговують на те, щоб їх запам'ятали, цитували (що дуже часто й роблю) і,так би мовити, "несли у народ". До речі, і серед Ваших віршів є багато таких.
Ви і не уявляєте, яка я вам усім вдячна за коментарі до цієї Гарбузилії! (А Наталочці ще й за таку копітку працю художника-оформлювача - заслуговує на нагороду. Зараз буду все це пробувати "посадити на городі"). Річ у тім, що найбільш світла частина мого життя пов'язана із дітьми - навчання в педучилищі, перша спеціальність - вихователь в дитсадку, а недостатня кількість дидактичного матеріалу і просто гарної дитячої літератури українською мовою (говорю про 15-20 років назад) спонукала ось до такої творчості.Може, і не дарма.
Наталочко, це чудово, що є картинки! Ви просто прочитали мої думки!. Я вчора дотіла додати прохання про них, а потім якось не наважилась: подумала, тільки людям голову морочитиму. Вірші для дітей ще маю (із "Країни Гарбузилії" - "Пригоди Толика і Квасолика", наприклад), але хочу ще трохи їх впорядкувати. Стрибаю зараз, як Ваші смайлики від радості!
Я б, може, і приєдналася, та мене не Матильда звати... Жартую, жартую. Славний вірш вдався, справді. Завтра народ прокинеться, і здійме цілий ураган коментарів, побачите! На добраніч!
Не минуло, Вікторе? От із якого джерела Ви черпаєте своє поетичне натхнення! Вручаю за цей вірш спеціальну нагороду, але глядіть, щоб не трапилося з Вами того, що із Макаром Із гуморески Павла Глазового "МАТИЛЬДА":
- Ти, гуляко, - каже жінка,- Поясни мені, Про яку це ти Матильду Згадував у сні? А Макар їй: - Щось верзлося Із дитячих літ. Це козу так жартівливо Називав наш дід. Як прийшов Макар з роботи, Натиснув дзвінок. Відчинила не дружина, А малий синок. - Ой, татусю, стережися, Буде знов гроза. Мама взнала, де працює Дідова коза.
Вау! Майже вся сьогоднішня добірка - суцільне голосіння Єремії... Катруся - ридає, і нема на то ради... Оля - як справжній Єсенін:
Не жалею, не зову, не плачу. Все пройдет, как с бельІх яблонь дьІм. Увяданьем золота охваченньІй, Я не буду больше молодьІм.
Але ж то був розчарований дядько Єсенін. А ми, Олю, давай візьмемо велику гумку, зітремо із вірша всі "не", а замість них поставимо "смайликів". На зло нашим ворогам і твоєму розбитому коханню! Давай? і наповнимо "порожні дні" новим змістом.
Не ридай, Катрусю, не ридай: І без тебе вже калюж багато! Ллються, ллються сльози через край... Де ти стільки їх змогла набрати? Вже стоїш по пояс у воді. Дай поплакать іншим теж поетам! Посміхнися краще, і тоді Соло перетвориться дуетом.
Цей вірш - не вірш іще, Це - замальовка ли'ше. Побудь листком, дощем, Закоханим, що пише; Торкайсь, люби, твори, Стань лицарем відважним... Цей вірш перетвори У вірш. І будь уважним!
Дякую і Вам, Вікторе. Може, справді ніхто ще не співав мамі колискової (знаю, що співали чоловікові, тільки от не пам'ятаю автора). Наші батьки заслуговують набагато більше, ніж ми можемо (чи хочемо) їм дати. А мій сум посилюють відстань і необхідність "вирію". А мама, як завжди, розуміє і чекає додому - мене, онука і ластівок...
Рада, Софійко, що сподобалось. Щодо дієслівних рим, то, повертаючись до нашої колишньої розмови, можливо, зовсім незаслужено ми вважаємо їх примітивними і нецікавими (чим цікавіші рими очі-ночі, зорі-морі, квіти-діти?) Принаймні, зовсім без них обійтися неможливо. Як любила говорити моя бабуся, виполюючи бур'янець, треба пильнувати, щоб і бурячків не викинути, бо залишиться чисте поле...
Друга строфа, Олексію: "їдкий" - те само із наголосом, що і "густі"(як зауважила Софія) - його краще поставити на другому складові; і у рядочку "їх розділяє один крок" - мабуть, "один" слід замінити на "тільки" - тоді не порушуватиметься ритм. Втім, хочу сказати, що наголоси - це авторська справа: в українській мові наголос не є сталим; іноді "наголошення не за правилами" додає колориту. Вірш я також перечитувала кілька разів. Сильна, надзвичайно насичена поезія. Заслуговує на 5.
Та ж ні, Вікторе! Ви неправильно мене зрозуміли. Не маю жодного зауваження до вірша. Навпаки, хотіла підкреслити, що Ви дуже майстерно поєднали красу ("голівки синьоокі") та біль (" карби могил, рубці окопів"), і в результаті народився справжній вірш-емоція, який не може нікого залишити байдужим.
Чомусь поряд із озерцями червоних маків я бачу волошок "голівки синьоокі", - барвінок цвіте набагато раніше... Це не зауваження, Вікторе, і зовсім не стосується вірша, який - сама краса, незважаючи на "рубці окопів". 5
Починаємо заняття?.. Гарний віршований матеріал та чудова ілюстрація! Не вистачає гурточка дітей, які (впевнена!), слухаючи вірш, поволі відкриватимуть ротики від цікавості та... інспектора із відділу освіти, який за заняття поставить "відмінно". Якщо, правда, не помітить, що українська зозулька, за правилами правопису, зобов'язана "кувати", а не "кукувати" і відраховувати роки для лош-АТ, для кач-АТ (у множині) і для лош-Ати, для кач-Ати (або лошаті, качаті) - у однині. Ці незначні помилки у Вашому вірші дуже легко виправити. Хотіла окремо відзначити Ваше, Наталю, вміння гарно ілюструвати свої твори.
Знаєте, коли я вперше натрапила на сайт "Анумо знову віршувать", у мене виникла така гарна асоціація із ретро-програмами "Анумо, хлопці", "Анумо, дівчата"... (не смійтеся!). Саме це "Анумо" - таке собі легеньке спонукання, запрошення до віршування. Адже сайт збирає не лише майстрів високого класу, а й початківців. Любов до поезії та слова - це те спільне, що об'єднує нас (хоча інші наші інтереси, Наталочко, зовсім різні). Серед нас є викладачі, студенти, журналісти, селяни, заробітчани, мрійники, реалісти, - навряд чи "джентельменське вбрання" пасуватиме нам, цій різношерстній публіці, а, отже, і сайту ( чого варті коментарі до творів, що іноді розростаються до розмірів диких джунглів - у яку "трійку" з краваткою їх можна одягнути?) Нехай собі солідні податківці збирають податки - то їх обов'язок. Ми ж є неформалами, збираємося не з примусу і не для того, щоб набрати високих балів, а тому, що так нам і авторам сайту хочеться. Я - за "АНУМО..."
Щодо "покращувальних пропозицій", то вони, насмперед, стосуються головної сторінки - обличчя сайту: - якщо тут подається НОВИНА, то вона повинна бути свіжою (на те вона й новина). Скажімо, сьогодні, 9 травня, повідомлення типу "МеждународньІй День театра отмечается 27 марта" у декого може викликати посмішку, а дехто зробить і не дуже похвальні висновки;
- важлива ІНФОРМАЦІЯ чи повідомлення має якимось чином привертати до себе увагу ( позначатися певним символом, чи яскравим кольором чи т.п), оскільки є ризик, що вона залишиться непоміченою або на неї прореагують із запізненням. Адже багато із нас заходить на сайт, прошкує, насамперед, до "Нової поезії та прози", залишок сил і часу витрачає на враження від неї, коментарі, публікацію власного "творіння"... Чи не так?
Підтримую пропозицію Володі (Архипа) створити розділ "Твори іноземною мовою" (можливо, у "Тематичному?"), проте, як радить Тамара,із бажаним перекладом українською (звісно, крім російськомовних, які ми зрозуміємо і так). Гарні думки і щодо проведення щорічних конкурсів та створення Інтернет-книги кращих творів. Проте це ще слід добре обмізкувати (насамперед, адміністрації сайту), винести окремим питанням і обговорити більш детально. А в цілому структура і робота сайту, на мою думку, досить добра. Принаймні, його обличчя запам'ятовується.
Гарна мініатюра, Олю. Очевидно, не така й погана була Твоя вчителька української мови... Висловлюй почуття - так, як того хочеш, так, як на душу лягає. А коли відчуєш себе вільною, справжнім "дитям степу", - зможеш сама побачити і виправити (чи пояснити) деякі протиріччя у своєму творі. Щасти Тобі!
Приємно повернутися на сайт після невеликої перерви - і одразу потрапити під такий зорепад! Тому "5" за вірш. Щасливі ті закохані що "мріють під зоряний град" (справді закохані, бо у мене, наприклад, від слова "град" одразу з'являється бажання заховатися ще й віконниці закрити, а вони, бач, мріють...) А вино, Олексію, справді, чим витриманіше, тим вишуканіше. Це олія гіркне. Та, гадаю, Вашим віршам це не загрожує.
');
var elem = $(elem);
elem.find('img').hide();
elem.append(waitImg);
var messageID = elem.attr('data-message-id');
var notSpam = elem.attr('data-not-spam') ? 0 : 1; // invert - 'data-not-spam' should contain CURRENT 'notspam' status!
$.post('/index/', {
a : 101,
scope_id : uCoz.spam.config.scopeID,
message_id : messageID,
not_spam : notSpam
}).then(function(response) {
waitImg.remove();
elem.find('img').show();
if (response.error) {
alert(response.error);
return;
}
if (response.status == 'admin_message_not_spam') {
elem.attr('data-not-spam', true).find('img').attr('src', '/.s/img/spamfilter/notspam-active.gif');
$('#del-as-spam-' + messageID).hide();
} else {
elem.removeAttr('data-not-spam').find('img').attr('src', '/.s/img/spamfilter/notspam.gif');
$('#del-as-spam-' + messageID).show();
}
//console.log(response);
});
return false;
};
uCoz.spam.report = function(scopeID, messageID, notSpam, callback, context) {
return $.post('/index/', {
a: 101,
scope_id : scopeID,
message_id : messageID,
not_spam : notSpam
}).then(function(response) {
if (callback) {
callback.call(context || window, response, context);
} else {
window.console && console.log && console.log('uCoz.spam.report: message #' + messageID, response);
}
});
};
uCoz.spam.reportDOM = function(event) {
if (event.preventDefault ) event.preventDefault();
var elem = $(this);
if (elem.hasClass('spam-report-working') ) return false;
var scopeID = uCoz.spam.config.scopeID;
var messageID = elem.attr('data-message-id');
var notSpam = elem.attr('data-not-spam');
var target = elem.parents('.report-spam-target').eq(0);
var height = target.outerHeight(true);
var margin = target.css('margin-left');
elem.html('').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('
' + response.error + '
');
} else if (response.status) {
if (response.status == 'message_spam') {
context.elem.text(uCoz.spam.sign.notSpam).attr('data-not-spam', '1');
var toggle = $('#report-spam-toggle-wrapper-' + response.message_id);
if (toggle.length) {
toggle.find('.report-spam-toggle-text').text(uCoz.spam.sign.hidden);
toggle.find('.report-spam-toggle-button').text(uCoz.spam.sign.show);
} else {
toggle = $('
3
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('