При всій гіркій правді, яка є в кожному слові Вашого вірша, хотіла б поділитися таким: не батьки винні у безтолковості своїх дітей, а самі діти. А вона, наша Україна, і є нашою "мамкою" (прочитала недавно на сайті це слово).
Схоже на те, що ця казка була придумана не для Вас. Я так розумію, що казку тепер подаровано всім, хто матиме можливість відкрити Вашу збірку. Ех... я знову залишаюся у реальному житті. Мені б пір'їнку з Вашого крила...
Це неправильно, але насправді так: коли з тобою поряд, наприклад, рідні люди, сприймаєш - як належне, і цінуєш лише тоді, коли втрачаєш їх. Коли живеш в Україні, чіпляєшся до кожної дрібнички, бо хочеться ідеальності, а варто пожити без неї,хоч трішечки... Ось і слово для розуміння знайшлося у Вас чудове: "мамка".
Розсипалися мої думки, ніби розірвалися і загубилися в траві горобинові бусинки-коралі. Я дуже люблю осінь, але такого ериточно привабливого моменту не змогла за весь свій вік не те що побачити, навіть уявити! Тисячу раз Вам
Погоджуся з коментарями вище відносно коментування віршу автором. Просто читайте коментарі і відповідайте на них: сваріться чи дякуйте, але уважно читайте, що Вам рекомендують. І я скажу так: задум чудовий - вірш слабенький. Наприклад, язика можна зламати, вимовляючи "ВиливаВ В Виття"" або "ВовчиЙ Вже". Хотілося б почитати Вас ще,щоб переконатися у своїй неправоті. Бажаю успіхів.