Ну, і нащо зуби в рота я тобі вставляла? Вилюплювала дбайливо з глини. Думала, що здогадаєшся – пережовувати їжу. Подібно мозку в голові щоб думав. Тому кусай шматочки яблука і думай….
Не кажу, що кохаю Просто літаю Від себе до тебе, Від тебе до себе....
Я - твій сон. Не буди себе, не буди, Те тривож зірок, що сиплються на голову мріями, наївно. надією... Але знаєш, так є я, тільки так. Торкаюсь твого чола легким порухом - дотиком губ, як Сонцеволоска Райчика, котрий дкже віддано вірив у казку і нарешті вона здійснилася. На все свій час, більше того на здійснення мрії, бо людина загадує саме ті мрії, котрі здійснюються, головне аби щиро по-дитячому....
Перечитала усі загадки. Чудові і милі... Вдячна за світло. Ти молодець, вмієш дарувати людям приємність. Хто на світі всіх миліша, Всіх рум’яніша, біліша… Працьовита і завзята, У буденні дні і в свято. Хто у творчому куточку Наче дівчинка в струмочку Твори віддано купає, Радість виграває Нам загадки підкидає?
Ну, якщо взяти за приклад тебе і мене, то твої почуття - датчик. Я - кнопочка. :))) Натискай, тільки ніжно....
А якщо серйозно, то кнопочка для кожного з нас власна свідомість. Бо світ не винен у тому, що людина нещаслива. Людина сама будує світ навколо себе, як і себе. Свідомвсть це єдиний важіль, чи кнопочка на чку треба натискати роблячи вибір у користь Любові. Тож є два варіанти: Любов і Любов. Вибирай який хочеш.
Сніжинка розтала так просто Кликом у небо і Я – Жінка закохана й сильна безмежно, Треба не третій мені, а Твого тепла. У Твоїх долонях трішечки змерзну Притуливши щоки до губ Хвилююче, ніжно, бентежно… Голуб мене, друже, голуб. Затечу сльозиною в серце, у душу Випити дам солодкого трунку, Бо хочу чим далі тим більше і дужче Твого поцілунку…
Він опускається на голову під волоссям, на свідомвість під тілом і так мокро народжує печаль - а може, я розтану і затечу у найпотаємніші куточки душі. Чудово! Дякую. З Новим Роком!
Я люблю листя, листи і листочки Впізнаю їх колір у осені літа , в весняній зимі. Я люблю річку, дзенькіт струмочка… Для Тебе люблю, зрозумій. *** У моїй маленькій вазочці живуть безсмертники різнокольорові. Один з них має найрозумніший колір, бо знання – це успіх. *** Оаза. *** Камасутра. *** Я *** Як легко бути Ангелом!
Привіт дівчата! Автор слів є. Автор музики - є. Оранжувальник - є. Треба вам ще свого художника, аби для ваших композицій малював особисті малюнки і вже на їх фоні складати картинку. Це така порада. Хоча, і так душа дзвенить тим милим голосочком. Обожнюю діток :))) Дай вам Бог усім-усім і малим і великим Творцям Справжнього, Щирого Щастя і Любові. Трішечки чар під Новий Рік і багато веселих сніжинок, які квітнутимуть на ваших рожевих щоках.... Чудова композиція!
Мама! Як це гарно і велично звучить. Дитина! Щиро.
А правда Світлано, що сини та дочки завжди лишаються дітьми, навіть коли батьки стають бабусями та дідусями. Чудові у вас подушки і нагорода найкраща в світі, більшого й бути не може. Щастя вашим вусам Свого часу(кілька років тому) написала віршик для донечки під назвою Перемога. Але згадався мені віршик інший, він був першим, який вона завчила і всім розказувала. Тільки ми його трішки призабули, а не записали. Ну приблизно так було:
Рочків п'ять я маю, але вже читаю Пишу і малюю, пісеньки складаю. Вчила мене мама, вчив мене і тато Щоб багато знати треба лінь прогнати. Я і проганяю - Зранку як устану, як почну галасувати Аж до темної ночі буду лінь ганяти, Бо казала мама, бо казав і тато Щоб багато знати треба лінь прогнати.
Приймаю до уваги і кажу відверту - не виправлю. У мене все, що народжується залишається собою(у первозданному вигляді) Це особисто авторське бачення. Тому не зважайте. З вдячністю та повагою, Світлана