Мені подобається хід ваших думок. Вони вас приведуть до поставленої мети. А ваша мета – Світло. Отже, людина бачить Світло тільки у темряві. Коли прийде ваш День, то ви бачитимете Сонце і чутимете(розумітимете) Вічно Живу Класику Дня – Зірки.
Зараз у ваших дописах занадто бруду, занадто не буває, тому це нормально. Ідея порівняння – справжня. Людина – «рослина». Та по-своєму життя рослини є різноманітним, різнобарвним, різностороннім….. Проблема в тому, що людину влаштовує така буденність, і серед «поля» вона лишається будяком. А будяки зазвичай виривають з корінням. Тому дивіться глибше.
Вбивство? Хіба? Знаєте в чому секрет, до прикладу, суниці? Нею неможливо наїстися, бо хочеться тільки насолоджуватись….
Рослини - перетворена енергія Сонця. Тож не вбивайте, а насолоджуйтесь Сонцем.
Звичайно, що заманливо мати Рай на Землі. Та за усіма канонами канічної церкви - Раю на Землі не може бути - суперечить Вченню про Христа.
А де може бути Рай? Де він є?
Колись людина опанувала Землю і назвала її планетою, Сонце – зіркою, Місяць - супутником Землі. Зараз ви зауважите, що все було навпаки.
А я скажу, що Життя – феномен, так само як і Земля у Сонячній системі. І так як Всесвіт то є послідовне копіювання власних складових, починаючи з найменших, то я сміло можу сказати, що Земля – Рай, бо Всесвіт – Рай.
Не поспішайте з висновками, лише вдумайтесь.
Адже Бог – Жива субстанція на шляху вічного розвитку(саморозвитку). Так Бог-Дух(Життя – Розум + Мудрість), Створив Собою і в Собі і для Себе Своє фізичне тіло - Всесвіт. А поєднавши в собі Розум та Мудрість(«+» та «-«) отримав Душу(Небесні світила). Чи не задумовувались ви, чого тільки Земля впродовж мільйонів років є Домом для Людини та Природи.
Зараз ви скажете, що можливо у всесвіті є інші Системи.
А я скажу – є, завжди були і завжди будуть. Це ті світи, які вирують в людських душах, і наскільки розвинута та чи інша людина духовно, на стільки розвинуті і ті світи. Думкою людини вони оматеріалізовуються і отримують місце бути у фізичному всесвіті. Саме тому всі людські страхи живуть не тільки в фантазії, а й на яву. От людина і має Великий Вибір – Рай або Пекло. І я вкотре кажу – немає Раю чи Пекла, є те, що людина собі обирає і то є Абсолют.
Зараз ви скажете – як ти можеш бачити Рай на Землі, коли навколо повно бруду, зневаги…………
Я скажу – одного разу Бог послав на Землю свого єдиного Сина. Він був посланцем Любові. Але людина занадто «мудра людина» бо розіп*яла Живого Бога. Розіп*яла і розпинає до сьогодні, бо боїться усвідомити, що Любов Жива. Адже Ісус перебуваючи на Землі створив Рай у Собі, у Душі того людського тіла яке було йому дане. А та Душа(Його Душа – Душа Бога і є Раєм). Перебуваючи на Землі в оточенні невірних. В пащі бруду, зневаги….. Він лишався Собою – Раєм на Землі. От я в котре кажу – чи людина не дитина Творця, Того, котрий її створив. І я в котре кажу – давайте писати Слово людина з Великої Букви. Бо в тому Слові закладена Суть Життя(Бога). Та аби Буква була Великою, вона має бути Буквою Любові – нести в собі Рай.
Не поспішайте з висновками, лише вдумайтесь.
Бо коли кожна частина Бога(людина) відчує себе невідємною Частинкою Єдиного, то і відчує Благодать - Рай у Душі. Коли кожна частинка Єдиного матиме Рай у Душі, тоді на Землі запанує Рай. Він вже є, тільки не всі частинки його бачать. Але це поки що.
Ви скажете, що я божевільна і це лише мої думки.
А я відповім – так, я Боже Вільна. Вільна у своєму виборі. І своїм вибором не примушую вибирати вас, а даю можливість відчути те, що відчуваю я. Бо завжди кажу – не чекай. Коли інші віритимуть, а вір сама.
Земля оновлюється, бо Природа здатна відновлюватись. Але ця здатність залежить від екології думок людства. Бо він заповідав нам Творити Любов Любов*ю, а не чекати, коли Рай звалиться на голови людські з Неба. Єдине Небо – Душа. Земля оновлюється – Народжує Рай. Адже Ісуса народила Земна Жінка. Жінка – Душа.
Ми усі одне ціле, і я люблю кожну частину себе, тобто людей та Природу. Не сприймайте буквально, а оволодівайте Душею Вічність. Я спробувала і вам раджу, бо носити в собі Рай – Божа Благодать.
Привіт усім. Я тут перечитала усе. Єдине що мене турбує - чого людина дозволяє собі сердитись, гніватись....? Адже мова не про особистості. а про почуття. То чого відчувати злість, коли можна відчувати розуміння(намагання зрозуміти) та спокій, спокій і тиша, врівноваженість..... Це саме той стан який дозволяє бути собою. Бо тоді ти бачиш який ти є насправді. А насправді молитва та Еріка тут ні до чого, Любомира(який пішов) зачепило особисте почуття "несприйняття цілого світу". То я хочу сказати, що той "цілий світ" - душа автора, яка прагне бути почутою. Та аби тебе чули треба для початку навчитись чути себе самому. Чого я і бажаю Любомиру(тому, що пішов). Молитва з православного молитвослова, прочитавши її не мала сумнів. І не є суттєвим, якою мовою вона, чи виправлена чи ні, адже складена вона щирістю і словами тих людей які жили свого часу. Усе що доноситься до нас звідти тільки невиразні звуки. Бо усе інше треба відчувати душею. і навіть, якщо Любим щось дописав від себе, так це з щирого духовного пробудження.... За що я дякую від імені Еріки.
Чи згідна Еріка аби за неї молились? Дивне питання. Їй взагалі не треба казати, що за неї моляться. Вона відчуває це на рівні думки та душевного спокою. І це не моя фантазія, а реальність фізично хворої людини, яка лікується невидимими молитвами небайдужих людей. Ось це і є добре, безкорисливе діло(справа). Тому хто має бажання помолитись за Еріку чи за буть когось, просто моліться - поглядом, думкою, словом, вчинком.... головне аби щиро і в собі. Бо молитва, яку представив Любомир - його особисте хвилювання та небайдужіть, тобто він виявив це так, як зумів. Отже кожен робить по-своєму, але з однією метою - спасіння. Не тільки хворого, а й особисто своє. Бо рятуючи іншого(ближнього) рятуєш себе. От і все.... Справжня молитва - Любов(прояви Любові). Тому Вірте та Любіть. З повагою, Світлана Кедик. Любомире(той, котрий пішов) слухай себе. бо в тобі є Тиша......(у кожній людині Вона є) :)
"Віра у Бога допомагає жити." ТАК! Я перекажу, вірніше скопіюю та роздрукую і відвезу до Еріки. Якщо вона мене спитає, хто ви то я відповім - Добра Людина.
Висловлюю вдячність свою, як її подруга, та від її імені. Ісі слова-емоції від прочитаних висловлювань обов*язково вам перекажу...
Дорогі мої.... їй найдужче потрібні не гроші, а любов та прозуміння. Бо сучасна медицина з усіма своїми можливостями не виліковує розсіяний склероз, більше того, на такій стадії, як у неї. Та є ОДИН Лікар - ЛЮБОВ. Її Любов до Бога і Його розуміння, а значить себе. Та Любов нас усіх. А тепер уявіть собі, що наша планета - каліка. І тільки екологія думки людства може її вилікувати. Так і Еріка - тільки власне мислення і мислення спільне(наше) зможе поставити її на ноги, перш за все на духовні крила. Треба тільки на інтелектуальному рівні, на рівні думки посилати свою любов всьому і їй. Вона відчує, вже відчуває....
Знаєте, духовно вона піднесена, а значить і фізично також. Вона одужує своєю Надією та Вірою, а особливо любов*ю Людей.... Справді якщо півроку тому немогла сидіти й 10 хвилин у кріслі, то зараз вона півдня розмовляє з сонечком у своїй калясці...... Вона сильна жінка, жінка з Векликою Вірою.....
Щиро дякую від імені Еріки, просто вона не має змоги спілкуватись в інеті. І обов*язково роздрукую і відвезу усі висловлювання та побажання їй. Вона буде невимовно рада. До речі, Еріка розуміє в чому її проблема та водночас відсутність. І сприймає долю як Божий дар - дар каяття в покаранні. Вона щаслива від того, що Жива.......
Дякую за увагу. Зараз Еріка Живе та Радується Життю прямісінько в ліжку на якому лежить майже непорушно..... бачити її усмішку - це бачити Надію. Чути її сміх - Вірити. Щирі сльози - Любов. Вона сильна Духом! Від її імені велике вам спасибі.
і – дорога. Бог завжди стелить перед кожним з нас Килим – Себе. Ми йдемо Ним до себе, в пошуках Нього. Поняття волі в тому, що треба йти легкою ходою Віри та Надії по тому Килиму, а не топтати Його. Тому ми маємо летіти, наче Янголи. Щоб прилетіти до Бога не треба пізнавати космос... Бо «скафандри» притуплюють відчуття, без них легше. Так само, як і пірнати у морську глиб. Нас оточують світи – над нами, під нами, по обидва боки, навколо. Треба розуміти почуття, як коло. Круг почуттів, круг Любові. Беріть крейду і малюйте довкола себе Білий Круг Любові. Коли домалюєте Його, воно стане чарівним – Казкою. Тому беріть папір та ручку і записуйте слова – вони невидимі – дуже чітко видно, як і чути – німо. Тому шепотіть вустами – цілуйтеся. Цілуватися приємно, коли Любиш... Поцілунок Любові – Віра та Надія. Їм Обом завжди Взаємно... Це передмова до "Планети Любові" (http://svetakedyk.pp.net.ua/blog/) Як маєте бажання можете завітати.
Ваш вірш гарний.... Тільки Рай треба писати з великої букви, бо це творіння Творця.... Успіху Вам, снаги та терпіння у ІВашій Дорозі до Бога!
Звичайний дощ, а вміє догодити жінці - тут ви мали на увазi щoсь oсoбливe? Так! :)
Люблю губити пальці в волоссі, бо завжди знаходжу в ньому вуха,тут складається вражeння щo ваш кoxаний пoкритий шeрстю з нiг дo гoлoви.Moжe кращe сказати: Люблю губити пальці в волоссі, бо КOЛИ ВИXOДЖУ IЗ НЬOГO завжди знаходжу вуха(бeз у ньoму) Я саме люблю губити пальці в волоссі…. А знаходити вуха… :)
коли я мию поцілунком його ноги-кращe "вкриваю",ну впринципi нeпoганo i так Бо під покривалом опинились усі, навіть і ми. -тут виxoдить гарячiшe нiж у фiльмаx,тoму ,мoжливo кращe: Бо під покривалом опинились усі, і TAК ЯК i ми. Покривало чуже….
А я думала – не гігієнічно носити сморід у трусиках від сорому, тому ходила чистою – незайманаю, як і він-куди пoкрoкувала лoгiка"смoрiд"i "нeзайманiсть"-рiзнi рeчi,так як на мeнe..Oбразнiсть вжита нeдoрeчнo Сморід – покривало осуду. Сором – осуд. Незаймана - без комплексів, з власною точкою зору, без осуду ….
За голубою шторкою вікна відкривався красивий краєвид інколи заходу, інколи сходу, але завжди сонця-ну..знoв ж таки ,складається вражeння ,щo на iншoму вiкнi виднiлися Юпiтeр,Сатурн i Вeнeра i вoни заxoдили i виxoдили i булo гарнo... О це так!
птахи позвивали гнізда для маленьких пташенят…тут кращe :"для майбутнix пташeнят",бo вoни тiльки будуть?Я так рoзумiю? Вони завжди є!
поривчастого подиху – буря.,кращe "ривкoгo" А я хочу поривчастого :)
Він поцілував мене в губи, полоскотав шийку, коли я повисла на ньому, покусуючи вушко, натякаючи – не відпущу-смакує мeнi цe рeчeння Та ні, ти мене тримаєш. Гаряче обіймає, знімає курточку але не вішає на вішак – просто кидає, аби якомога скоріше втопитись у моїх обіймах. Підхоплює мене на руки і несе. Завжди було цікаво – чому саме в ліжко? І тут цього разу я кажу: - Хочу на сіно.-гарнo!!!!!!!!!! Насолоджуйтесь!
– не відсутність тебе, а знайомство -тут я загубив змiст...,щo ви мали на увазi,автoрe? Так виходить, що я знайомлюсь з своїм чоловіком знову і знову….. :)
людина неодноразово кінчає, -тут кращe "закiнчує",бo у твoрi значeння"кiнчає"ви дали зрoзумiти.
Саме кінчає. І я це дала зрозуміти :)
Запитання за скiльки ви цe всe написали?Ви друкуєтe швидкo? Порівняно швидко, і це не кінець. Буде продовження! Завжди.
Дякую за ТАКу увагу. Героїня моїх творів задоволена…:) Що до технічних помилок, так це тому що в «сп*янінні».
Шановні, я тільки хочу донести розуміння - люди не помирають, а живуть вічно у пам*яті Живих. Тож їх треба згадувати живими, а не сумувати, що вони мертві.... Тоді це справжнє вшанування.
"To пo вашoму i нe трeба мeртвим нi квiтiв нe свiчoк???Свєтo-Свєтo..." Їм треба тільки пам*ять, яка дає можливість Жити.
Таке ось моє бачення. Але кожен розуміє речі по своєму. А віршик несе певні переживання і думку, яка хоче бути почутою, я почула і зрозуміла її такою. Тож давайте не осуджувати один одного а намагатися зрозуміти.
Треба вчитися бути щасливим при будь яких обставинах. Бо зрештою не обставини породжують наші емоції та думки, а ми породжуємо їх. Тому треба вчитися думати правильно – малювати тими фарбами, які маєш. А це завжди гарно, коли щиро….
Що до ритму та звучання обох віршів - вони звучать по-своєму, хоча можуть звучати по-своєму краще.
Знаєте, почути мою думку означає - заглянути у себе. Та я вдячна , за те, що вам цікава моя думка.
Бачите, так складається, що людину надихає створювати Щось те саме Щось. Різні події, різні емоції служать цьому. А суть свідомості, вірніше у тому, як ти сприймає ті чи інші речі, як ти їх обмірковуєш, як ти їх подаєш у вигляді слова. Кожен автор прагне донести переживання героя у творі, коли тим героєм є прихований Я. Бо все, що народжується, народжене з глибини душі. Та особисто моя свідомість переформувалася в напрямок позитиву. Тобто будь яка річ, подія…. Набуває світлого почуття та враження.
Отже перше речення - «присвячую всiм українцям,щo загинули в дoрoзi»
Певно тим, котрі загинули присвята ні дочого, бо вони ж загинули. А от тим, котрі живуть у пам*яті автора, і просто живуть набувши нової форми життя – смерть, присвята то є справжнє свято. Бо так вони відчувають себе справді живими у пам*яті автора. Тому краще нехай буде – прис*ячується всім(українцям), котрі в дорозі. Адже саме так їхня дорога стає дорогою у вічність і набуває у кожного читача особисте розуміння, а саме слово - дорога стає заміною слову - загинули, набувши значення пам*яті та життя.
Зібралися лелеки у дорогу, Уже не спалося зорі тоді, Земля кувала вранішню тривогу У кожної лелеченьки в душі, Неначе ковалі…. Журбу кував коваль – Ще трішки… вийшло…. Ось…. Тривога залишила «рідний дах», Аби знайти у світі Щось. Подумав хтось…. Зібралися лелеки у дорогу, Тривога викувана аж блищить, Щось схоже так на долю, Що малювала шлях для кожної із них. Один – дев*ятьом – кожній птасі, Яким судилося знайти дорогу в межичассі Вічного Життя, куди вело їх щось З рідного буття...
Жінка - вічно молода, тому, що мама.... Яка тут може бути сивина, коли в душі Живе Дитячий гамір... І сльози Щастя капають додолу Вмивають очі Світу цьому, А Він малий та неслухняний, Не хоче спати, та дарма. Бо хто ж коли не Мама пеленами Любові Сповива своє Дитя.
Жінку прирівнюють до Бога, бо ж Вона дає Життя - тетлінную дорогу, що поведе у вічність майбуття. Тож дарма старіти, коли старості нема, бо жінка завжди мама, а мама - це Сім*я. І якщо я зараз п*яна, чи п*янка, то це тому........
З повагою, Світлана Не варто боротися зі старістю, краще бути молодою.....
Якщо дозволите, скажу я: Кохяння приносить тільки Радість. А тільки це так БАГАТО. Знаєте чому, бо справжня Любов завжди поруч - обіймає і пестить, і ніжить, і голубить... невідчутно, але чуттєво, на відстані, але пристрасно.... та так, що аж у грудях щемить, милує душу, проймає жаром - просто хочеться.... ЛЮБИТИ. Сила Кохання народжує Радість вінчання Лине хвилею у забутття... Бо тільки так холодна бескінечніть жорсокого страждання, Перетворюється на Життя знов і знов... І я скажу тобі, Дитино, це ЛЮБОВ!
Шановний Василю, дякую. Але не треба банити. Людина завжди висловлює те, що відчуває. І навіть якщо це ужас, і навіть, читаючи мене... Любомир, дякую. Ви дещо зрозуміли себе....
Болить душа і плаче, І гине в пустоті…. І тільки я побачу Ласкавий погляд вдалині. На серці тяжкий камінь Дякую за нього, На очах зі сльозами, Бо розумію, що від Бога. Моє минуле вже майбутнє, Теперішнє ж бо я – Душа розквітла садом буйним… Дивіться люди, Пробудження Сльоза!
Шановний Василю, автори віршів і просто відвідувачі, прошу не ображатись і правильно зрозуміти моє рішення що до оцінювання. Сам конкурс лише своєю тематикою говорить, що Душа тої чи іншої людини не підлягає оцінюванню. Бо вважаю, що це "конкурс" в першу чергу для самого себе. Ось вам(кожному автору) і самооцінка ... А така ось акція яка відбулася - дуже хороший поштовх віднайти себе, не лише як автора, а й Людину - заглянути собі у душу, чи віднайти, чи відродити.... І маю сказати, що в перший конкурсний день, пане Василю, написала вам листа з подібними відповідними поясненнями....
У кількох коментарях до віршів я зазначила - "З днем народження", ось це і є моя "оцінка", яка говорить, що автор прокидається(нувся). ....
Він був освічений зірками – аж до самого Порогу. Я не надіялась на себе – Тебе. За мить все повернуть, що руйнувалося роками ...!? Лише мінлива й ледь жевріюча надія – Мрія. На ранок з сонцем, на солодкий поцілунок – дарунок. Хвилинку, лише мить побути разом – вічність. З Тобою я Живу. А Мрія, наче свічі. Горить в танку кохання – зрання. Яка Любов п*янка... Коли не мертва Мрія, а Жива.
Тоне ніч в Її очах, І вуста неначе квіти. У Любові погляд у зірках, Коли дивляться із низу діти. І, звівши очі вгору, до святих небес - лину вниз з тобою... У глибину, де тихий сплеск грається Водою.
Дає криниця воду пити – Душа – любити. В прозорім холоді води Відчула смак твоєї теплоти. Рушник із ніжності дарую, Бо невгамовна твоя спрага, Запал юначий і наснага … Але я мушу йти, бо знаю Що білет в твоїй кишені. Я повернусь – до мене прийдеш ти Аби відчути знову смак моєї теплоти…
і душі линуть до небес . І чути тихий сплес… Ріка водою ллеться . Сплелося все в баргянім божевіллі Для чого і куди вузенькі двері? Коли Рай – довкілля ...
В аквамарині дня я загубилася, Коли у твої очі подивилася… Розтаяла на Сонці – Зіниць твоїх віконці. Бо не любов, котра дедалі в серці в*яне, А смерть, яка призначення своє Буквально не сприймає, бо Життя. Вітаю! З ДНЕМ НАРОДЖЕННЯ І дарю краплиночку Тепла…
0
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('