"Не віддавай усе сповна нам, залиши хоч трохи собі на майбутнє, адже життя таке довге..." Чим більше даю, тим більше маю. Ось секрет Щастя. Я цим живу і дишу... Дякую вам за увагу. Щасти.
"Обійняти Любов*ю весь світ вам вдається, я уже у ваших обіймах. Тепло!!!" Мені також тепло від вашого дотику душі і розуміння. Дякую.
"Світлий дім, світла душа, світле письмо... " Усі люди світлі, коли хочуть сяяти і гріти... Саме цьоу я вчцсь. "А я знаю, де народжується звук!" Тепер ви знаєте те, що і я Дякую.
Буває так в житті, що люди часом оживають псами, і важливіше ніж погладити його своїми теплими духовними руками, аніж зігріти у криштальнім водоспаді багряних , хай і осінніх почуттів… Віддайтесь каплям, які осінніми словами лоскочуть літо у весні. Не випадково біль тугу принесла. За для того аби душа була воскресла.
Тепла вам, вірте у диво, мрійте, любіть. З повагою, Світлана
Любов не може прийти невчасно. Власне вона йде тільки по зову. А поки не покличеш, то сидить собі тихенько в душі і марить дотиком любого серця.
Нехай ті двоє мають уяву, адже тільки подумати - цілий світ, може й цілий, але один і для нас усіх - дім. Тож вони(ті двоє) у одному домі, отже - сім'я.
Не привласнюйте біль, відпустіть її, їй важко бути зарученою людською дешею. Тому живіть, та радійте життю.
Ну ось, я знала, що ти мене згадаєш. Тепер мені ще більше хочеться квітнути, пахнути, розгортатися, як та Троянда, а може, Лілея.... для тебе, знову і знову.
Чомусь одразу захотілося написати у відповідь вам, Вікторе.
Дуже вдячна Вам за проникливість. Насправді цей твір глибоко психологічний, хоч я і вибрала для нього жанр - казка. Він справді адресований кожному Тобі, а якщо вдуматись то людській душі, яка вміє і прагне плекати Любов. Ще раз Вам вдячна. Незабаром буде продовження, сподіваюсь, ви його прочитаєте.
Можна сумувати, але краще радіти. Бо навіть у краплині вина є часточка неї, маленька, але значуща. А добре скуштувавши відчуваєш солодкий присмак почуття, усе інше неважливо, важливо, що вона живе у його серці – усміхнена і щаслива. Певно, вона була би радою бачити усміхненим його. Тож перекажіть герою свого вірша мої вітання і передайте трішки щастя, я щойно його зірвала у чарівному саду…
Дозвольте сказати А Любов вас ніколи і не полишала. Адже ви живете, а значить - любите. Тож насолоджуйтесь Життям і розумійте, що невтілена Любов несамовито шалена, відверта і сповнена найпотаємніших бажань...
"Здається про одне написали різні автори, проте, як коротко і зрозуміло це зробив другий автор. Я йому заздрю, а вам і собі також нагадаю слова класика СТИСЛІСТЬ - СЕСТРА ТАЛАНТУ. Невже він помилявся? Не певен.."
Різні аби вирізнятися, та завжди у стислому сидить глибоке продовження, а у розгорнутому - мовчання про все. Саме те все, яке передає довжину емоції. І на цьому знову вам вдячна.
Шекспір казав просто - я люблю? Образ у творі це саме та тонка грань яка відліляє слово від цілісного твору. Хоча, як на мене про почуття один до одного досить помовчати.....
Дякую за відгуки. На мої твори мало пишуть відгуки... "якось фальшиво звучить" Ви самі відповіли - "тому, що рідко чую подібні слова навколо себе" Тому бажаю Вам не тільки чути а й відчувати слова Любові - слухом, серцем, душею...
Не буду доводити власну щирість, бо зрештою, усі ми шукаємо в один одному те чого прагнемо. Хочу вірити, що ви прагнете саме щирості, а не фальші. Любові Вам і дякую за відгук.
"І чому він не написаний віршом ?" відповім, як відповіла на одному з літ.сайтів: Проза це поезія Життя. Знаєте, чи то проза, чи поезія... це тільки смислові жанри. Це те, за чим людина розрізняє, але суть одна - потік свідомості. У кожної людини потік є особистим, на стільки аби спромогтись висловити своє "Я". Я як автор бачу цей текст прозовим, читач може побачити його поезією або ліричною прозою, або філосовською лірикою... Це як астрактне мистецтво, де ти прагнеш тільки єдиного - викладення, вираження свого емоціонально-психічного стану, своїх фантазій...- втілення малюнкових слів у фарбах буденності. Тож якщо проза це буднність(існування)то поезія - Життя. Хоч на справді єдине ціле. Це наче казати: для мене не існує стандартів і границь, бо є відчуття значно більшого - бажання творити. І думаю, кожна людина прагне не просто самовираження, а саме такого вираження, яке б підкреслювало не жанровість та людські принцимпи, а своє "Я". Що і дає нам право називатись Особистостями.
Та й до тогож якщо даний твір я подам як поєзію, то він порушить усі правила її визначення. То виходить різниці нема. Все залежить від погляду читача.
Саме тому це вірш, тільки у прозі Спасибі і Вам за увагу.
З повагою, Світлана
До речі запрошую вас(як матимете час та бажання) на кілька своїх нещодавно створених сторіночок, вони вийшли такими: http://vinwarez.org.ru/
Привіт усім. Я розумію, що автор прагнув показати зрадництво, а разом з тим непрощене каяття Юди. Та зараз скажу таке, що знову зачепить пана Василя і мабуть всіх. Так от: Поцілунок Юди то є частина плану Господа, бо саме завдяки цій людині у людства є шанс на вічне спасіння. Саме Юда взрів Рай в Ісусі і цим самим був відкритий для прийняття найбільшої Істини – пізнання Життя та Смерті. От тому і виконав роль зрадника, зрадника в очах людини, а в очах Господа - послушника Свого – виконав волю Господа, адже знав, що Сина Божого неможливо вбити. І це знову доводить різне тлумачення Біблейських легенд. Та як я вже казала(на цьому сайті) - будь яке трактування має сенс, але заперечити Богу не взмозі ніхто. І це знову доводить, що нема поганих людей чи хороших, нема добрих чи злих... є просто люди. Погані або хороші їхні вчинки. Але навіть це не дає кожному з нас(людей) осуджувати їх, бо на все воля Божа. Головне усвідомити хто для тебе Бог Любов(Істина) чи ненависть(омана) у власній Душі. Юда страждав так само, як Ісус впродовж свого земного життя , через людське нерозуміння Бога , через буквальне сприйняття Бога, саме тому Ісус часто казав усміхаючись своїм учням: ви вірите в бога, який за один день створив весь фізичний світ, натомість аби вірити в Бога, який живе у Душі і Силою Любові формує навколо Себе Своє фізичне відзеркалення. Отже, уявіть собі що було б якби Юда не поцілував Ісуса? що було б якби Пілат не розіп*яв Його? Та навіть Пілат розпинав не своїми руками, а руками людства – його свідомістю. Що було б якби Ісус піддався спокусі диявола, який обіцяв йому все лиш би Той не помирав на Хресті, а натомість служив йому? У людства не було б можливості на вічне Життя. Саме через смерть людина піжнає Життя і це довів Ісус. То чи варто тепер плакати коли людина помирає фізично? Чогось коли людина помирає духовно сльози недоречні. Але саме смерть духовна то лише певний стан деградації свідомості, бо завжди є можливість народитися знову – оновленим. Що і доведено Нашим Батьком - тільки Життя. Це стосується кожної особи, в свою чергу - суспільства певної країни, в свою чергу - світу, в свою чергу – Всесвіту. Тож усе йде за планом – Розвиток Життя. Головне не бути актором у Житті і грати Любов, а Жити в Любові і Любов*ю. Бо театр це сцена, сцена – куліси, а от що за межами стін, це питання особисте кожного з нас..... З Любов*ю Світлана
Не треба мені заздрити, краще посидьте за чашкою зеленого чаю з чоловіком-поєтом.... :) Цей стан несовитого, шаленого щастя живе всередині кожної людини, треба тільки звільнити його З повагою та побажаннями Любові Світлана
Жіноче щастя - це чоловіче щастя. Чоловік повинен виховуватися для жінки, а жінка - для чоловіка. Тоді навіщо вважати жінку війною, чоловіка відпочинком від себе самого? Адже жінка - душа чоловіка. А чоловік - втілення її несамовитої, шаленої, материнської Любові. Бажаю Вам Любові, Світлана
Жінка це завжди Любов. Чоловік це завжди Дитина, яку вона народжує Собою та з Себе. Ілюзія чоловіка в силі,а життя його в Житті, саме тоді коли він відчуває себе не поруч неї справжнім чоловіком, а тоді коли всім своїм єством прагне бути Її маленьким хлопчиком - виплеканим, викоханим, обласканим, облюбленим.... Тож жінка завжди вчить Любові і дає Її - Себе.
- Стань моїм учнем. Це не умова, а пропозиція. Сказала і усміхнулася. - Я буду твоїм учнем - народи мене дитину. З тої миті вона народжує Його знову і знову... Саме та Мить і стала Вічністю Любові.Та ви тільки гляньте наскільки Вона Прекрасна! :)
Україні треба зайняти "позицію мудрості" і світу вцілому.... Як це зробити? Піти до лісу, знайти старого Дуба і обійняти його міцно-міцно. Тоді він ділиться своєю мудрістю. Можливо так людина нарешті усвідомить вагомість власного дому - нашої Землі. Бо річ не в державах тих чи інших, з рештою усі ми люди незалежно від національності. Треба пригадати жити в єдності, як один народ. Людей може об*єднати спільна мета. Я завжди пропоную таку мету - жити в Любові. Це прекрасно, як для початку і несамовито шалено, як для майбуття.... Хіба не Любові прагне кожен з нас?
Винні люди. Їх вина у тому, що всі ми(люди)не вбачають своєї власної провини, а шукають її у придуманих проблемах..... Навіщо вирішувати проблеми, краще не створювати їх.
2008 рік. Неділя, 10 серпня, полудень. Я щаслива. Та несподівано в мій дім приходить людина з телевізору, застеляє своєю статурою великий широкоформатний екран і ледь чутно промовляє – війна. Дивна штука телебачення – тихо шепоче про своє у кожній оселі, а чує ціле людство. Кожні догми, кожні догматики розуміють по-своєму, от і виходить, що кожен має свою «правду» та «істину». «Правди» та «істини» об’єднують у напрямки і виходять цілі колони стереотипів чи переконань. Їм надають назви: інколи юридичні, інколи політичні, інколи фізичні. Вирішують проблеми за круглими столами, а тим часом «правди» та «істини» готують набої для наступного нападу на себе. Усі різні, та лозунг один - Хочеш «миру» - бери в руки зброю… 2008 рік. Неділя, 10 серпня, полудень. Я щаслива. Людська цивілізація набула неймовірного розмаху, навіть у космос навчились літати. Кажуть люди, що вже не середньовіччя, та ти їм не вір. Річчя взагалі нема, бо армагедон відбувся і тепер красується своєю політичною пихатістю у душах простих людей. А хто не простий? Усі люди однакові по Природі. То виходить, що людина набула критичного рівня розумності, що прирівнюється до тупості пустої гільзи – порох. Великі дяді усвідомили себе «творцем» і почали забирати дух, той який «вдихнули у ніздрі», з метою перетворення тіла на порох земний, примовляючи - спочивайте з миром. Так виникло поняття «миротворення», а люди які творять – «миротворці». А в чому винна я ? – тихенько спитала Матінка Земля, - людоньки хіба вам не обридло плюндрувати моє і так виснажене тіло? Хіба вам не обридло плювати мені в Душу? Хіба вам не обридло помирати власним життям, замість того аби просто Жити? Людоньки, я ж створена для Любові. І саме Любов’ю продовжую Жити. Але скільки мені ще треба пити вашу кров, аби ви усвідомили це? Вчора ви перетворили мене на вампіра своїм власним бажанням ненавидіти війну, бо ненавистю її і породили. Сьогодні я стала кажаном стражданнями матерів. Завтра я стану білим голубом мріями збентежених дітей. А діти, вони тільки Діти – гублять наївний погляд у Небі і молять своїх Батьків про щасливу долю. Вони не просять їсти і пити…. Тільки МИРУ. 2008 рік. Неділя, 10 серпня, полудень. Я щаслива.
Сльози застелили мої окуляри, і букви почали розпливатися – тонути у нещодавній повені, інколи губитись в завірюсі, інколи ховатись в ущелинах землетрусу, чи в лаві вулкану… Ще трішки, зовсім трішки і все мине – перейми забудуть боліти, бо пригадають радіти і з’явиться Малятко… Земля народжує мовчки – сумлінно терпить. То чого ви, великі дяді, як «найвищий вид» на Землі так голосно кричите смертю, примушуючи кожну людину вимовляти слово війна замість - МИР?! Так, Понтій Пілат живе, але не своїми руками розпинає Христа, а людськими(руками служників) – ненавистю людина катує Любов у власній душі, як наслідок у дії. А Мати на все це має дивитися і вірити – Любов не можна розіп’яти! Без перестанку шепочучи у муках – МИР, МИР, МИР, МИР…[b]
Інколи шукають когось, а знаходять саме того, кого треба, найдужче треба в житті. Секунди не міняють життя, але приносять мить без годинника… тоді ти думаєш, що помилка то є звичайна реальність буденності. Але варто підняти слухавку, бо той голос вартий бути почутим. Помилка не буває безпомилкововою, а хвилювання - безпідставним. Просто все стається саме так, як і задумано. Лишилося дізнатися – ким задумано. І якщо ти глибоко в душі відчуваєш НАДІЮ, то роздмухай її ВІРОЮ…. Бо єдина помилка – ти, до поки не усвідомиш себе найкращим сподіванням про прекрасне. Людині дозволено розчаровуватись і це нормально. Але вона має вибір: перший – ЖИТИ; другий – ЖИТИ. В житті у людини також є вибір: перший – бути ЩАСЛИВОЮ; другий – бути ЩАСЛИВОЮ за будь яких обставин. По суті, обставини не можуть тебе турбувати своєю відсутністю.
Спочатку про звинувачення та рамки. Сама по собі емоція не розуміє рамок, бо їй притаманно відчувати. Тож Любов сприймає прояви Себе в будь якому стані. Людина ж, станам надає відповідних назв, так виникло поняття сексу, чи про секс. Але сексом краще думати аніж займатись! :) Тому кожен вибирає те чого йому хочеться. В даному вірші я побачила тільки порив почуттів, спалах пристрасті… і воно гарно. Хіба хтось звинувачує себе у власних бажаннях? Та й зрештою Любов та секс дві протилежні сторони. Якщо сприймаєш почуття у прояві Любові, то секс перестає існувати.
Діти. Дорослим пора навчитись довіряти власним дітям. А довіра закладена в самих батьках, у вихованні. А це говорить про те, що прочитавши дитина зробить правильний висновок і сприймає по мірі свого духовного розвитку, якого вона прагне сама. Але з допомогою батьків.
А взагалі ви знаєте, що Земля та Сонце – Коханці. Їх кохання у Шлюбі Любові. Розуміючи це знаєш: Природа то є їх Дитина, а не дитина сексу. І взагалі Адам живучи в Раю з Євою, не розрізняв Любов до Бога і до Жінки. Він просто Любив(це для нього було Єдине Ціле разом з ним). От і виніс з собою з Раю ту Любов….. І це добре що вбачає Її в усьому – у Дощі, у Вітрові, у Сонці, у Траві…….. Така ось філософія.
Риму, як завжди я не коментую. З повагою, Світлана
');
var elem = $(elem);
elem.find('img').hide();
elem.append(waitImg);
var messageID = elem.attr('data-message-id');
var notSpam = elem.attr('data-not-spam') ? 0 : 1; // invert - 'data-not-spam' should contain CURRENT 'notspam' status!
$.post('/index/', {
a : 101,
scope_id : uCoz.spam.config.scopeID,
message_id : messageID,
not_spam : notSpam
}).then(function(response) {
waitImg.remove();
elem.find('img').show();
if (response.error) {
alert(response.error);
return;
}
if (response.status == 'admin_message_not_spam') {
elem.attr('data-not-spam', true).find('img').attr('src', '/.s/img/spamfilter/notspam-active.gif');
$('#del-as-spam-' + messageID).hide();
} else {
elem.removeAttr('data-not-spam').find('img').attr('src', '/.s/img/spamfilter/notspam.gif');
$('#del-as-spam-' + messageID).show();
}
//console.log(response);
});
return false;
};
uCoz.spam.report = function(scopeID, messageID, notSpam, callback, context) {
return $.post('/index/', {
a: 101,
scope_id : scopeID,
message_id : messageID,
not_spam : notSpam
}).then(function(response) {
if (callback) {
callback.call(context || window, response, context);
} else {
window.console && console.log && console.log('uCoz.spam.report: message #' + messageID, response);
}
});
};
uCoz.spam.reportDOM = function(event) {
if (event.preventDefault ) event.preventDefault();
var elem = $(this);
if (elem.hasClass('spam-report-working') ) return false;
var scopeID = uCoz.spam.config.scopeID;
var messageID = elem.attr('data-message-id');
var notSpam = elem.attr('data-not-spam');
var target = elem.parents('.report-spam-target').eq(0);
var height = target.outerHeight(true);
var margin = target.css('margin-left');
elem.html('').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('
' + response.error + '
');
} else if (response.status) {
if (response.status == 'message_spam') {
context.elem.text(uCoz.spam.sign.notSpam).attr('data-not-spam', '1');
var toggle = $('#report-spam-toggle-wrapper-' + response.message_id);
if (toggle.length) {
toggle.find('.report-spam-toggle-text').text(uCoz.spam.sign.hidden);
toggle.find('.report-spam-toggle-button').text(uCoz.spam.sign.show);
} else {
toggle = $('
0
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('