Мушу признатися, що мене збентежило "усім коханцям", в уяві виринають відразу юрми чоловіків, які стоять в черзі за "коханням"... Не розумію, до чого тут тоді "дар небес"? Може, це в мене тільки такі ідеалістичні вірші...:cool: Та цього вірша мені важко зрозуміти...
В твоїй свідомості дощами Давно розмило береги, Все затопило навкруги, Реальність витіснило снами. В твоїй свідомості зотліли Крилаті мрії вже давно, І опустилися на дно Подерті доленьки вітрила. В твоїй свідомості туманом Заволокло у завтра шлях, Й душі розорана рілля Цвісти в цю весну ще не стане... Та все ж настане новий день, Свідомість знов осяє сонце, І залетить в душі віконце Відлуння радісних пісень!
Самотність кригою скувала мою душу, Печать мовчання на вустах лежить кривава. Я на шляху свій камінь відчаю не зрушу, Давно збагнула, що життя – це не забава. Живемо ми, щоб Істину пізнати, Та хто ж її в пустелях світу бачив?! Ідем з надією – знаходимо лиш втрати, Прозріти прагнем - уподібнюємсь незрячим, Добро саджаєм – виростає зла колосся, Любов плекаєм - а ненависть в нагороду. Чомусь так в світі незбагненно повелося, Що саме зло ввійшло сьогодні в моду. Не знаєм, що за рогом нас чекає, А, може, це на краще? Час покаже. Підступно вітер в спину нас штовхає – В обійми друга, а чи знову в лігво враже...