Величезне "Дякую!" за цю пісню хочу висловити нашій сьогоднішній іменинниці Оксанці Первова-Рошка, музика якої уже вкотре примушує звучати струни моєї душі, а також Софієчці Кримовській, яка так майстерно оздобила цю пісню чудовими ілюстраціями, а ще юній співачці з Чернівців Насті Роман, яка виконала цю пісню. Дівчатка, від дотикання до Вашої творчості хочеться жити, творити, любити і ще з більшою силою випромінювати світло світу!
Час Світлих Душ. Не варто зазирати За грані ті, людині незбагнені. Допоки кров тече по наших венах Ми рвемо ґрати Облуд потворних і йдемо крізь темінь На Вищий Суд. Осердя душ Гартуймо у звитягах, Нехай ніщо не вищербить душі В боях за правду, хай весни дощі Омиють стяги Від кривавих стигм, лише війни ножів Уже не руш. У сяйві зір Втопім свою журбу, В нас вибір є – до світла, правди, волі! Прийшла пора у руки брати долю, Лише не будь Рабом, ні тим, хто дух людський неволить, У себе вір! Зрікаймось пут, Які скували душу, Любім цей світ – найбільша це потреба! Сліпих душею Татко наш із Неба Вже не відпустить - Всім пробачить, прийме всіх до себе… Та док' ми тут – Несімо світло-суть!
Дякую, Ігоре! Я вперше цю пісню чула ще в квітні у Чернівцях з великої сцени, де в Оксани Рошки відбувався ювілейний концерт... а взагалі слова писались мною десь у маршрутці, це було sms моєму другу-диригенту нашого оперного театру, хто б тоді міг знати, що з цих нашвидкоруч накнопаних у маршрутці слів народиться така чудова пісня.... Ця пісня - заслуга Оксанки, вона вміє оживити своєю музикою навіть камінь!
так, я не все виправляла, бо тоді б це був вже зовсім мій вірш, попрацюйте ще над ним, а зараз ну хоч би коми, проміжки між словами і помилки виправили, невже я марно старалась?...
Пані Галино, це вже мелодійніше звучить, та перш, ніж друкувати - вичитуйте помилки, вони псують загальне сприйняття вірша. І ще, слово "процвітати" - це не цвісти, воно має інше значення, аніж Ви тут хотіли вжити, тому раджу підшукати заміну для "голуба", бо "процвіта" ні по суті, ні по римі тут не дуже пасує, це ж неважко, українська мова така багатюща...
Та ні, Ірино, я деколи буваю тиха і непомітна, як мишка та все ж моя душа постійно любить ходити ню - не вмію змовчати, коли маю що сказати і не зношу жодних масок...
Олексію, та я ніяк не можу позбирати по світах свої пісеньки, може якось "вирвеш" в Оксанки парочку моїх пісеньок, поки я ще не вийшла на глибоку пенсію?
Пані Галино, ось приблизно так мав би виглядати цей вірш, аби його легше сприймалося. Раджу розбивати собі вірші на склади і потім уважно дивитись на ритм, розмір і рими, намагатись уникати зайвих повторень, не перевантажувати надто непоетичними словами, шукати алегорії та поетичні образи, прислухатись до мелодики вірша - він повинен плинути, як струмок... однм словом - працюйте і у Вас неодмінно все вийде!
Моя Україно, в калиновім цвіті, У мальвах червоних земля, Тут рід наш прекрасний і батьківська хата, Моя Україно, голубко моя.
Багато прийшлося тобі бідувати, Топтали тебе чобітьми, Хотіли в кайдани тебе закувати, Невільними нас поробити людьми.
Та ти не скорилась, моя Україно, Ти встала з колін, піднялась На повен зріст знову, квітує калина І радісна пісня лунає між нас.
Моя Україно, в віночку із квітів, В вишиванці ти чарівна, Ще будуть щасливі малі твої діти, Моя Україно, колиско моя!
Для мене ти, рідна, печаль є і радість, Настали зловіщі часи, Навколо нас злидні, лукавство і зради, Ворожі звучать голоси.
Тримайтеся в купі, мої українці, Хай правда звучить на вустах. Анумо всі разом, а не поодинці Промовмо: "Час змін вже настав!".
Земля наша рідна, родюча й багата, Хай рясно колосить зерном, В достатку і мирі живе кожна хата, Хай зникне неволі ярмо!
Моя Україно, тепер ти - держава, Шанує тебе увесь світ, Ми духом воскресли, хвала тобі й слава Віднині й на многая літ!
Велике дякую Олексієві за те, що помістив тут мою пісеньку. Виконання щоправда поки що любительське, та все ж якась емоція, я сподіваюся, у слухачів з'явиться...Гарного усім прослуховування!
Безсумнівно, цей твір написаний з великої любові до рідного краю, але маю Вам сказати, пані Галино, що тут непочатий край роботи над формою, розміром, ритмом, римами,а найголовніше - над поетичними образами, а ще у цьому громіздкому тексті губиться суть, нема розставлених акцентів, відсутні поетичні барви. Поділюсь з Вами своїм творчим досвідом. Колись у мене був прекрасний вчитель Іван Гнатюк, на жаль вже покійний, я б сказала справжній велет Слова у поезії, так от, коли я до нього надцять років тому принесла близько тисячі подібних Вашому віршів, він мені сказав "Наталко, це не поезія!", а потім вибрав з тих віршів десь з півтисячі, кілька тижнів над ними попрацював і сказав мені "можеш видавати збірку". Але я, аби наважитись видати свою першу збірку, пройшла шлях ще у понад десять років, написавши за той час тисячі віршів і впевнившись, що їх можна вже показувати людям... Нести слово до людей - це велика відповідальність, нам не потрібно про це забувати! Цей Ваш твір, пані Галино, можна швидше віднести до римованої прози. Тому працюйте над собою, прислухайтесь до порад, знайдіть доброго досвідченого вчителя, аби не робити тих самих помилок, а ще Вам пораджу - не поспішайте видавати чергову збірку, допоки кожне слово у ній не буде на своєму місці, аби потім з часом Вам самій не було соромно перед собою за те, що поспішили. Вибачте, дорога пані Галино, якщо якісь мої слова Вас засмутили, але знаю по собі, що конструктивна критика, хоч і болюча, мала б лише стимулювати до праці та вдосконалення, якщо людина на своєму шляху. Хай Вам щастить!
Маю Вам сказати, що короткий опис вірша значно інтригуючий і багатообіцяючий, аніж сам вірш (якщо це вірш?). А мало б бути навпаки. Та й рима "досить - не досить" у куплеті з трьох рядків не дуже вишукано виглядає ...
Після прочитання досить гарне враження, але у мене виникло кілька запитань - 1) на якій губі присмак (верхній чи нижній)?; 2) "нелюдські втііхи" - а втіхи бувають і нелюдськими?; 3) хто роздягнув мрії, чому вони голі?...
Ми всі живемо на межі, у кожнім з нас є крихта раю, Та водночас зло серце крає, мов ми самі собі чужі. Зворотній бік у ночі - день, у зла - добро, брехня - у правди... Тече по жилах наших кров, чого заради?...
0
та все ж моя душа постійно любить ходити ню - не вмію змовчати, коли маю що сказати і не зношу жодних масок...
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('