Заманила осінь Діда - Він іде по її сліду, Шелестить опалим листям, Несе в серці думи чисті, Зазирає в очі липам, Журавлині слуха схлипи... Що це сталось з нашим Дідом? - Я пішла по його сліду...
Якщо Ви були уважні, то помітили, що цього вірша написано у розділі "Друзям", він взагалі то пирсвячений одній рідній душі, яка живе у жіночому тілі...
Здається, до щастя півкроку лишилось, Ти віриш в кохання, а ще - Божу милість. Півмиті буває трива цілу вічність - Такі ось думки в нас зринають у січні...
Деколи обставини бувають вищі нас, диктують свої умови, а результат - чекання... хоче без сподівання на краще воно втрачає сенс. Я вже другий день у чеканні, тому й почала писати, не знаю, на скільки місяців це затягнеться на цей раз, бо минулого разу чекати прийшлося аж цілих чотири місяці... Рада, Вікторе, що ми знову в поетичному контакті! Життя все ж прекрасне!