Знов хурделить за віконцем, Пеленою світ вкриває. А душа так прагне сонця І того, що знов втрачає... Без любові – душа квола, Мов у небі птах безкрилий, Без тепла людей навколо Для душі ніщо не миле. Без надії – сонце гасне, Світ здається чорно-сірим, І життя таке нещасне, Як в добро втрачаєм віру. Хоч, здається, аж півсвіту Замели ці сніговії, Та під снігом будуть квіти, А під відчаєм – надія! Хоча світ навколо сірий, В нім багато болю й зради – Відженім з душі зневіру! Жити є чого заради!
Вітаю Вас, Михайле, на нашому сайті! Особливо приємно, що у нашому "поетичному полку" побільшало захисників Права (за фахом я адвокат). Нехай Ваше слово буде цілющим ліком для усіх потребуючих, а перебування на Анумо - приносить лише задоволення, гарні емоції та подарує Вам натхнення та нових друзів!
Миколко, якщо будеш наполегливим і матимеш добру волю до вдосконалення своїх творчих потенціалів - у тебе все вийде, ти молодець, що хочеш вчитися, і я переконана, що з тебе колись виросте справжній поет і сильний чоловік!
Щодо "служанки" можна було б посперечатися, але кожен має право вибору... Але енергетичний посил вірша мені подобається, а останній куплет - це просто суцільний позитив, так тримати і ще й надихати інших на шляху до доброго і світлого, молодець, ростеш!