Почин всьому то було "слово"... Не просто слово - злива слів, Без рим віршована полова - Уривки мов, чужих світів. Коли рядки в борні й розгулі, В мені знайшли собі притон, Засохлим яблуком півкулі Скрутив наїжений нейрон... Мені здалося "слово" дивне Шукає в серці промінці. Незручно стало й зовсім зимно Під ці словесні камінці. Скажіть шановні. Це - потрава, Чи може арту новий злет? Гудить і хаяти не вправі... (Ніким не визнаний поет) Та я читач, хоч і не критик. І думку викладу свою: "Не розумію цих піїтик, Скажу відверто - не люблю" Хіба це та співуча мова, Хіба це наша солов'їна? Мені здалося: покруч слова - Заморська мішань з половини. Я знаю - вік, часи, майбутнє, Енергій, молоді політ. А де коріння, рід - забуте, Де мелодійний мови цвіт? Від Вас хвилини в зорі мітять... Навіщо ж Землю на пасок? Німі слова лиш мову смітять. Це - модні викрути думок. Чуття глибокі - все ж Європа. Ви ж думку виловіть мою: "Чи може наша Каліопа Співати ось таку "дурню"?
Я не знаю, Софіє, хто так Вас роздраконив, що Ви бачите кругом ворогів. Вірш був написаний в 2003 році після засідання житомирської літстудії імені Клименка, на якій побували представники новітньої течії поетики "Арт-студія" зі своїми футуристично-незрозумілими віршами. Я не ображаюсь на Вас за Ваші вислови на недосконалість творів для збірки, згоден, що треба ще працювати, але кожен пише, так як відчуває, і кожен має свого читача.
Бажання рости присутнє з тих пір, коли після розмови з Валентином Грабовським отримав такі прочухани за свої вірші, навіть хотів кинути, та не можу. Випустив збірку "Збираю врожаї дощів", пишу і експерементую, не зупиняюсь, іноді, правда, виходять ляпи, виправляю знову і знову. Тому тут на сайті хотілося б дружньої змістовної критики, а не "одобрямс" чи "лайнування".
Софіє, Ви злючка, але до біса талановита злючка! Зайшла на Вашу сторінку в Майстерні і не вилізаю! Читаю і читаю! Ігоре, вірш мені сподобався,у мене є подібний,тільки на російській мові. Ось він: Понятно-непонятное, Но иногда приятное, Извилисто-пригожее, Похоже-непохожее, Округло-угловатое, И пряно-сладковатое, Колюче-мягкотелое, Всё чёрно-серо-белое, Лохматисто-колючее, Прохладное,горючее, Творенья гениальные, А может тривиальные, То каются,то дразнятся, Слова,как с горки,катятся, То ластятся,то маются, Понять себя пытаются.
Та це була моя реакція на зауваження Софії, вона права багато в чому, але чомусь згадалося вірш за 2003 рік, бо не люблю таких перевертнів мови (конкретниих, ніяких особистих образ для інших. Ось і надрукував.
З нас кожен прагне місця свого Під сонцем вічної омани І хоче вийти на дорогу, Що квітом вкрита - не бур'яном... Кожен з нас у всіх його багатоликих проявах має право на існування, ніхто не має права зневажати ближнього за його іншість - така моя думка
Читаю й сам з великим задоволенням, коли такі вірші, а коли квадрато-ромбо-куб - ні. А простота вона також красива, примітивізм в поезії також гарно, якщо має якесь філософське навантаження.
Я так думаю, що критика це також добре, але коли початківець бере перо тремтячими руками і пише свої відчуття, то краще його трішечки підтримати і "підправити", а не закритикувати. І так зробили з поезії закритий клуб, куди впускають тільки надто талановитих. Одначе, якщо дав Бог писати, кожна людина - творець, має право щось сказати, а як це буде - інша справа.
Ваш вірш - гідна відповідь Поета всім придворним поетам, що служать славі, вигоді і плоті.
Додати коментар:
Для незареєстрованих користувачів є можливість додавати коментарі до основних, що є на сайті. Для активації форми увійдіть, натиснувши на позначку відповідної соцмережі
ОСТАННІ 5 КОМЕНТАРІВ до
ПОЕЗІЇ та ПРОЗИ і до новин
(50 коментарів Ви можете переглянути на
сторінці
"НАШ
ТОП ++")
у Вас 
0
