Пашо, дуже гарно написано, молодець, навіть відсутність рими не помітно, бо компенсовуєш чуттєвістю! Лиш в останньому рядку збився трохи ритм. А якщо так - "Мов пелюстки у квіток"? І спробуй забрати "Й" в останньому рядку другого куплета, бо "й" та "Ї" поряд важкувато сприймається
Світ мовчить? Ні - це ми його чути не хочем, Відрікаємось істин пророчих, Сподіваючись - Бог все простить. Світ стоїть? Ні - це ми у бездушші завмерли, Перед свинями сипемо перли, Вдовольняючи власну лиш хіть... Світ летить? Так - він мчиться вперед безупину, Вчить літати у мріях Людину Й тамувати добром ненасить. Світ летить - Щоб колись досягнути до раю! Але поки що ...Бог нас карає, То й здається нам - Всесвіт мовчить...
Я розірву цю сонну тишу Піснями збурених вітрів, Промінням серця заколишу Тебе у цій нічній порі. Поглянь до висі - там комета Розтяла неба гладь хвостом, Насправді це - душа поетки, Що йде у безвість під хрестом... І хоч, згораючи зорею, Я надто скоро вниз зірвусь - Розвію сум з душі твоєї Й тебе довіку не зречусь!
Якове, дуже теплим і барвистим вийшов вірш. Лиш мені видається, що в кількох місцях трохи збивається ритм і бракує складу. "смієтеся? ну і дарма" - проситься ще один склад, може додати попереду "ви"?. "Шепче" наче русизм, може так "клен шепоче їй тишком "люблю". У восьмому рядочку наче забагато складів і ритм спотикається, може допрацювати? А зміст - бездоганний!
Пані Людмило, з радістю вислухаємо Ваші коментарі щодо нашого з Віктором поетичного експерименту! Хочу сказати, що цей експромт у мене зайняв декілька хвилин, а ось задоволення від спільної творчості аж цілий міх!
Безбережним, засніженим полем, По якім мої стежки ведуть, Я ступаю, зливаючись з болем, Досі власну шукаючи суть. Лиш оголене груддя землиці Заціловують вітру вуста, Вилітають з небес блискавиці, По зчорнілих б'ють в полі хрестах. Потомилась в далеких дорогах До самотності звикла душа. Йде за вітром, шукаючи Бога, Омиваючи рани в дощах...