| В.К.
 Я розірву цю сонну тишу
 Піснями збурених вітрів,
 Промінням серця заколишу
 Тебе у цій нічній порі.
 
 Поглянь до висі - там комета
 Розтяла неба гладь хвостом,
 Насправді це - душа поетки,
 Що йде у безвість під хрестом...
 
 І хоч, згораючи зорею,
 Я надто скоро вниз зірвусь -
 Розвію сум з душі твоєї
 Й тебе довіку не зречусь!
 |