| Я уже не сумую, не плачу, А радію з гіркої снаги. На зупинки прощань і побачень Стрімко впали холодні сніги. То завія стихає в зажурі, То розмахує радо крильми.  Як бархани, кладе кучугури У безкрайній пустелі зими. Наче білою пряжею шите  Наболіле – веселе й сумне, -  Покриває рясним пустоцвітом, Заколисує хуга мене. Свистом вітру і неба риданням Угамовую нині жагу Відшукати відбитки кохання І тебе, до цих пір - дорогу! І сміюся із болем і смутком Зі своєї гіркої снаги. Я  назавтра піду з первопутку Розчищати злежалі сніги! |