Я уже не сумую, не плачу,
А радію з гіркої снаги.
На зупинки прощань і побачень
Стрімко впали холодні сніги.
То завія стихає в зажурі,
То розмахує радо крильми.
Як бархани, кладе кучугури
У безкрайній пустелі зими.
Наче білою пряжею шите
Наболіле – веселе й сумне, -
Покриває рясним пустоцвітом,
Заколисує хуга мене.
Свистом вітру і неба риданням
Угамовую нині жагу
Відшукати відбитки кохання
І тебе, до цих пір - дорогу!
І сміюся із болем і смутком
Зі своєї гіркої снаги.
Я назавтра піду з первопутку
Розчищати злежалі сніги!
|