Краса образів та рим дуже приваблює, а ритм можна підправити завжди. Вітаю Вас на нашому Анумо, тішуся, що на одного чарівного поета побільшало у нашій анумівській родині!
Лиш той герой, який своє життя Без стра'ху за Вітчизну покладає. Лиш той поет, який всі почуття На волю з серця-клітки випускає. Лише герой на зло всім ворогам Зуміє шлях тернистий подолати. Лише поет простим для нас словам Безсмертну силу й мудрість може дати. Лише герой готовий йти на прю Зі світом зла й ніколи не скоритись. І лиш поет промовить: ” Я згорю, Аби у власних віршах відродитись!”.
Що за люди ці поети - Ненормальні чи чудні'? Що за думки дивні злети, Словоблудство це чи ні? Бо ж навчитись римувати Може навіть дітвора. А поезію складати – Той, хто з даром до пера. Цього дару не навчитись, Не купити, не продать. З ним ще треба народитись, Власну Музу відшукать...
Чому в історії Вкраїни стільки драм? Чому пролилося людської ріки крові? Хто зруйнувати вирішив наш Храм? Чому німа печать на рідній мові? Чому ярмо так довго ми волочим? Чому ідем в пітьму, а не до світла? Чому на зло скоріше ми охочі, А душі вже й забули про молитву? Чому земля так стогне під ногами? Чому Творець так часто нас карає? Чи ж не тому, що власними руками Самі ще за життя себе ховаєм? Чому лежать знівечені хрести? За що сини батьків своїх цурались?... Прошу тебе, о Господи, прости За все, що було й те, що ще не сталось...
Хто ти – чаклунка, фея чи мавка, Муза цілунків, відьма, русалка, Пікова дама, жінка фатальна, Леді, що драми грає печальні? Може, мольфарка, хмар господиня, Трунок у чарку ллєш ти мужчинам? Може, князівна знаного трону, Де ж тобі рівних знайти, матроно? Брови стрілою, хвилями коси, Тобі без бою здаються досі. Надто цинічний світ цей довкола Мрійницю вічну вгощає болем, Терням він мостить долі стежини, Ними ти боса йдеш без провини, Ходиш у роси тіло вмивати, В долі ж не просиш срібла, ні злата - Губи медові прагнуть цілунків... Серце любов'ю снить у чаклунки!
Майдани наших доль, Майдани наших мрій... Втомились від неволь, чекаємо прозрінь. Стежками одкровень не ходимо давно. Темніє білий день, видніє прірви дно. Помножені страхи обіймами зневір, Уроки власних хиб не знані до сих пір, На карті "білих плям" не видно вже межі. Знекровлена земля. Знов гострить хтось ножі. Розчавлені серця лещатами оман. Зрікаємось Творця. Попереду туман. Забуто шлях прощень. Зсудомлена душа Народу, що сліпцем блука по манівцях...
Крізь терня і біду, віки поневірянь Майдани наших душ чекають воскресань!
0
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('