Дякую, пані Селено, я не знаю про всі душі у жіночому тілі, та в даному випадку описувала свою, гадаю, стать тут не важлива...
Потомлена від лету, Від фальші та зневір, Сумна Душа поета Торує шлях до зір. Оточена сліпцями, Бажаючи прозрінь, Блукає манівцями, Кидає в небо тінь. Втікаючи від скверни І від облуди слів, Шукає Правди зерна На грішній цій землі. У прагненні до раю, У тисячах згорань, Щоразу зазирає За незбагненну грань. Іде у невідомість, Назустріч злим вітрам, До витоків, додому, У свій небесний Храм. Лиш там – у світі істин, Де янголи живуть, Знайде нарешті пристань І власну світло-суть...
Якщо людина у собі відчуває потенціал до писання чи якусь іншу Божу іскру - вона не повинна зважати і тим більше чекати заохочення до реалізації свого потенціалу від інших людей, вони має йти за покликом свого серця, за голосом своїх янголів... Не чекай, що світ буде тебе пестити і леліяти - пробивайся сам до світла, лише так твоя душа гартуватиметься і підійматиметься східцями до свого Творця!
Це в мене такий дух бунтарський... з 16 років виступаю перед тисячними аудиторіями як трибун, починала свою буремну "революційну" діяльність ще на перших багатотисячних вічах в кінці 80-х...
Скільки можна “тихіше води” ? Час прийшов відчиняти вікно. Ти до мрії дорогу знайди, Бо на тебе чекає давно. Місто кличе в обійми нічні, Вабить барвами вулиць старих. В їхні чари занурся міцні, Закохайся безтямно у них. Свої мрії з кайданів звільни, Хай вони ген за обрій летять. Вір, що стануть реальністю сни, А до дива – рукою дістать. Навстіж вікна у світ відчиняй, Бо на місці життя не стоїть. Смак п’янкий ти його відчувай І не бійся, що часом гірчить!
На минулого й майбутнього плечах Долаєм з року в рік дорогу нашу. І, наче одинокий в полі птах, П’ємо ковтками спрагло долі чашу. Стоять обабіч дерева зневіри, Надії квіти десь-не-десь ростуть. То темрява, неначе паща звіра, То світло осяває долі путь. То серце обпікають злі морози, Чи може промінь сонця обійняти. Така життя людського сіра проза, Хоча в душі завжди є й місце святу. І сум, і горе, щастя і красу Пізнаєм ми у світі цім доволі. Долаєм шлях, шукаючи весну – Весну душі, весну своєї долі.
Ми в постійнім страху, ми живемо у нім, Бо новий день нам драму готує чергову. Боїмось, що біда завітає в наш дім, І не будемо завтра під Божим покровом. Нам підсовує різні нещастя цей світ: Зраду друга єдиного, втрату коханих. Як колись облітає із дерева цвіт - Так і ми щось втрачаєм в дорогах незнаних. Боїмось помилок у своєму житті, Бо за них завжди дорого треба платити. Боїмося зневіри у власній меті, Бо без неї ми сенсу не маємо жити. Боїмось, що завчасно обірвуть наш путь, Чи не буде в нас завтра жаданого миру. Боїмось ворогів, що зненацька прийдуть І, всміхаючись в очі - “у спину сокиру”. Боїмось, що помремо колись в самоті, Боїмося обману, страждань і неволі... Не позбутись страхів нам ніколи в житті, Ми занадто слабкі ще, бездухі і кволі!
Світ людини безмежно широкий, А людина у світі – мов лист, Що по вітру кружля, одинокий, Випадковий у світі цім гість. Ми самітні, мов злякані птахи, Наче в натовпі бідні сліпці. Лиш дорогою мовчки, до плахи, Упокорено йдемо усі. Ми потомлені горем, самітні, Ждемо свого сумного кінця. Ви десь бачили лиця привітні? Ви давно чули добрі слівця? Не зумієм щасливими стати Й подолати тягар помилок - Поки будемо в світі блукати Наче зірваний з гілля листок!
Життя – мов дошка, ми – мов шахи. Є перший крок і є кінець. Та часто голову на плаху Волочим, наче під вінець. Ще крок, а раптом перемога? Та часто шляху вже нема. Бо все життя – чужі дороги, І страх в покорі нас трима. Ми мов сліпі, сліпі до всього: До злиднів, безладу, біди. Глухі до голосу німого, Що кличе совість:” Ти куди?” Глухі, сліпі... Чи просто люди? А, може, наша в цьому суть? Та, бачить Бог, ще довго будем Кайдани рабські ми тягнуть...
А ти знаєш - що є в нас основою? Що є сенсом Господнього промислу? Кожен день нас усіх проскановують - Наші думи, бажання і помисли. Залишається грань незбагненою Поміж світлом і тінню одвічними, Наша кров, протікаючи венами, Нам життя по краплині відлічує. Стерто грані між днями і ночами, Між гріхом, що вростає у праведне. Що нам зорі ясні напророчили? Постелили б собі, якщо знали би... В цьому світі, зневірою зморені, Йдем наосліп крутими стежинами, І душа, мов землиця незорана, Прагне трішки зігрітись... Людиною. І нічого у цім дивовижного, Бо єдиною, всім зрозумілою, Є любов, що даруємо ближньому - Мова Бога і Всесвіту цілого!
У всьому є першопричина І є свій наслідок один. Є покарання за провини, Цього не змінить часу плин. Хтось робить з нас хороші справи І до кінця за Правду йде, Хтось чинить зло, немов Лукавитй Його невидимо веде. Хтось завжди дба' про наші душі Та щиро молиться за всіх, А хтось з обличчям незворушним Важкий щоденно коїть гріх. Винагороду в небі маєм, Як тут Добро сотворим ми, Зло ж бумерангом повертає І душу тягне до пітьми!
Жінка? Ні! Ти – Душа, що в жіночому тілі Мусить крізь терня світів до зірок прориватись. Хто і за що на цю Душу поставив печаті? З неба чатують всіх янголів погляди пильні. Важко не зрадити власну Божественну сутність, Надто, коли з твоїх крил залишилося шмаття, Добрій лишатись й тоді, як лунають прокляття, В світі облуд повертатись до істин забутих. Долі стрімка течія викидає на скелі, Демони ринулись – прагнуть тебе вполювати, Болю рубіж перетнула, прорвала всі ґрати, В пошуках вічних своєї під небом оселі. Янголи очі відводять – не страшно спіткнутись, В серці гірчить – це ж Душа омивається світлом! В миті зневіри рятуєшся в щирих молитвах, Віриш – до неба крильми скоро зможеш торкнутись. Долю напишеш у віршах лише життєствердних І розфарбуєш в палітрі барвисто-гарячій, Будеш всміхатись й тоді, як Душа твоя плаче, І без страхів в невідомість ступатимеш твердо. Знаєш - ти тільки Душа, що в жіночому тілі Прагне крізь терня дійти до одвічного раю – Лиш не затьмарити б світла, котре в тобі сяє, Лиш би не втратити янголів з неба прихильність...
Як прийде час - настане мить прозріння, Напоять спраглу землю теплі зливи, Росинки кришталевої тремтіння Примусить нас повірити у диво, У те, що ми дотулимось до щастя, А птах, стрілою влучений на злеті, Знайде у крилах сили не упасти - Воскресне словом правди у поета. Ну як здолати прірву, не зірвавшись, Прогнати втому серця споконвічну, Коли самому йти у безвість страшно, Бо небезпеки дивляться у вічі? Ти знаєш, зовсім поруч, надто близько Є той, кому потрібна твоя поміч? Самому манівцями - надто слизько Іти вперед, до витоків, додому. Ти тільки вір - весна розпустить коси, Твоя душа ось-ось знайде притулок, І хтось в цей день у тебе щось попросить, Аби журбу відправити в минуле, І з тих джерел, цілющо-життєдайних, В яких вливають сили Божі зливи, Спивати суть, пізнавши усі тайни, Аби душа повірила у диво. То ж хай усі заповнить порожнечі Твоя любов і світло, що не гасне, Аби крізь терня й морок самозречень Знайшла душа у Вічність двері власні!
Виставляю ще одного вірша нашого молодого колеги Украна "Не будьмо байдужі!". Сподіваюсь, мої любі анумівці, цей вірш не залишить Вас байдужими.
Вони були. Та світ цурався їх У всі часи. А надто вже сьогодні. Неначе сонце світить не для них, Такі вони і гнані, і голодні. Життя їх кинуло, мов з борту корабля, Без рятівного кола, без надії. Щодня з-під ніг щезає їм земля, У світі лиш ілюзія їх гріє. Та ми не чуєм докору сумлінь, Хоча й щодня стрічаємо їх нині. А, раптом, жебраки – всього лиш тінь Від нас, які засліплені в гордині?! Та бачить Бог, міняється життя, Ще нині – ситі, впевнені, багаті, А завтра – враз прокляття й забуття - Залишимось бездомними у хаті...
Перепливає заледенілу Лету білу Й сам Людина, Душа її, бува, теж довго спить, А потім враз прокинеться і крильми У небо синє Схоче в мить злетіть На поклик Бога...
Наталочко, творча Душа буває часом надто вразливою, це можна назвати ще "хворобою надчутливості", саме тому, деколи гостре слово, кинуте навіть без злого наміру, може боляче ранити і підірвати віру у себе, у людей, у добро... надто тонка тут грань...
І я так кажу, Наталю... а ще - до цього бажання треба додати сміливість це бажання втілювати у життя, не боятися перешкод, позбуватися усіх страхів і відкривати своє серце людям!
Укране, а якщо три дуби - образ дружби, до якої треба прагнути, а не тої, якої немає... може, вартує відкрити серце для такої дружби і мислити більш оптимістично? Думка матеріальна!!!
');
var elem = $(elem);
elem.find('img').hide();
elem.append(waitImg);
var messageID = elem.attr('data-message-id');
var notSpam = elem.attr('data-not-spam') ? 0 : 1; // invert - 'data-not-spam' should contain CURRENT 'notspam' status!
$.post('/index/', {
a : 101,
scope_id : uCoz.spam.config.scopeID,
message_id : messageID,
not_spam : notSpam
}).then(function(response) {
waitImg.remove();
elem.find('img').show();
if (response.error) {
alert(response.error);
return;
}
if (response.status == 'admin_message_not_spam') {
elem.attr('data-not-spam', true).find('img').attr('src', '/.s/img/spamfilter/notspam-active.gif');
$('#del-as-spam-' + messageID).hide();
} else {
elem.removeAttr('data-not-spam').find('img').attr('src', '/.s/img/spamfilter/notspam.gif');
$('#del-as-spam-' + messageID).show();
}
//console.log(response);
});
return false;
};
uCoz.spam.report = function(scopeID, messageID, notSpam, callback, context) {
return $.post('/index/', {
a: 101,
scope_id : scopeID,
message_id : messageID,
not_spam : notSpam
}).then(function(response) {
if (callback) {
callback.call(context || window, response, context);
} else {
window.console && console.log && console.log('uCoz.spam.report: message #' + messageID, response);
}
});
};
uCoz.spam.reportDOM = function(event) {
if (event.preventDefault ) event.preventDefault();
var elem = $(this);
if (elem.hasClass('spam-report-working') ) return false;
var scopeID = uCoz.spam.config.scopeID;
var messageID = elem.attr('data-message-id');
var notSpam = elem.attr('data-not-spam');
var target = elem.parents('.report-spam-target').eq(0);
var height = target.outerHeight(true);
var margin = target.css('margin-left');
elem.html('').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('
' + response.error + '
');
} else if (response.status) {
if (response.status == 'message_spam') {
context.elem.text(uCoz.spam.sign.notSpam).attr('data-not-spam', '1');
var toggle = $('#report-spam-toggle-wrapper-' + response.message_id);
if (toggle.length) {
toggle.find('.report-spam-toggle-text').text(uCoz.spam.sign.hidden);
toggle.find('.report-spam-toggle-button').text(uCoz.spam.sign.show);
} else {
toggle = $('
0
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('