В темнім лісі три дуби
Дружно обнялися,
Серце плаче від журби,
Сльози розлилися.
Чую зверхній сміх людей,
Розриває душу,
Рветься криком із грудей -
Вовком вити мушу.
Мрію маю й віра є,
Що вона здійсниться.
Гірко лиш мені стає,
Як вона присниться.
Я не гордий - одинак
Та простий невдаха,
Я ж любов'ю весь просяк,
Мов до неба птаха.
Не судіть жорстоко Ви,
Будьте милостиві,
Всі ми робим помилки,
У думках примхливі.
Розійшлася у рядки
Наболіла ту'га,
Як погано все таки,
Що не маю друга.
Милий Боже, поможи
Іншим у їх болях,
А мені хоч розкажи
Про хороше в долях...
| 
та
у Вас 
0
Вірш хороший, але дуже вже з песимістичним нахилом, чому б в такому молодому віці не зробити кроки в зворотному напрямку від невдахи до самодостатності? Бракує сили характеру в цьому вірші, для чого чоловікові просити милості? Чоловік - творець долі, приборкувач болі. Я так думаю. 
