Якщо просто не проростає - то це пів біди, але коли засихає під корінь те, що колись уже раніше проросло, та ще й хотіло вже заквітнути - це значно гірше, а деколи просто катастрофа... Проростай!
Часом по кілька за день (чи ніч), особливо тоді, коли душа болить чи серце щось тривожить, а коли добре - можу тижнями не писати... "наплодилося" уже поза тисячу...
Ти душею літаєш над степом, не боїшся у прірву упасти...
Чи багато для щастя нам треба? Часом досить придумати Казку, Де самій грати роль Королеви, відпустити у небо жалі всі, Щоб ожили із каменю леви, мавки вибігли з древнього лісу, Щоб в пустелях самотнього світу враз відчути -"ПОТРІБНА ДЛЯ КОГОСЬ!", Аби душу любов'ю наситить і побачити Янгола свого...
Ми для себе придумуєм Казку, де так прагнем любові і ласки...
Послухай дощ! Шепоче щось, немов Бажаючи достукатись до серця Й схололу без любові в жилах кров Роздмухати, мов вітер тло озерця. Послухай дощ! Він змиє пелену, Що на душі безмовно сумом висне, Під нею враз надії промінь блисне, Всі почуття пробудить нам зі сну. Послухай дощ! А раптом скаже він, Кого ж тобі впустити можна в душу, Щоб жити захотілося ще дужче Й печалям всім поставити заслін. Послухай дощ! Під серця твого стук, Здається, хоче він налаштуватись, Аби любов зродилась в нім крилата І стерла з серця тіні від розлук...
Зима. Вікно. Окраєць неба. Твій слід у пам'яті снігів, Її душа, сумна без тебе, Немов ріка без берегів. І крила мрій, що прагнуть лету, Вогонь роздмуханих бажань, І світлий сум душі поета, Що зазирає знов за грань. І чорний крук, що з небо-висі Кидає тінь на твої сни, І дві душі, що обнялися У вічнім прагненні весни. І промінець, що розтинає Пітьму світів у час світань, І ти, який ще й сам не знаєш, Що ви насправді – Інь та Янь!
У чорноземі душ сміття Ми самотужки розкидали, В потворні купи поскладали, Ще й прагнем милості Творця. Душі незорана рілля Волає спрагло в нас пощади, Щоб хоч самих себе заради Не залишали скверни плям – Облуди, підлості й омани, Зрад, лицемірства і олжі... З Добром і Злом ми на межі. Коли ж цвітіння душ настане?
Розмежованість двох світів Не зшивається й сотнями променів. У любові закони прості – Можна грітися навіть і спомином. Розмежованість ночі і дня Надто є для людей очевидною. Лиш за серцем хто йде навмання – Тому й ніч від любові розвидниться. Розмежовує світ цей людей Невблаганністю часу і відстані. Лиш закохане серце дійде До своєї у Вічності пристані. Розмежовує доля і вас, Та кордони між вами стираються – Бо до тебе Кохана вертається Свіжим вітром крізь простір і час...
Люблов - найбільша з всіх омана в пустелях нашого життя... Тобі також бажаю, Іванку, гарних свят, нових нахнень і світла, яке б наповнило по вінця твоє серце і душу - світла любові!
0
').addClass('report-spam-working');
uCoz.spam.report(scopeID, messageID, notSpam, function(response, context) {
context.elem.text('').removeClass('report-spam-working');
window.console && console.log && console.log(response); // DEBUG
response.warning && window.console && console.warn && console.warn( 'uCoz.spam.report: warning: ' + response.warning, response );
if (response.warning && !response.status) {
// non-critical warnings, may occur if user reloads cached page:
if (response.warning == 'already_reported' ) response.status = 'message_spam';
if (response.warning == 'not_reported' ) response.status = 'message_not_spam';
}
if (response.error) {
context.target.html('