Як маленькі діти ці поети - все у хмарках десь літають... А наша уява буває деколи більш відчутна для душі і тіла, аніж найбільш реальна реальність... Дякую, що завітав на мій вогник!
Пане Іване, чесно признаюся, що мені ще такого компліменту - "така зарядна" ніхто ніколи не говорив... Дякую Вам за добрі слова і зичу Вам найкращих Господніх милостей на многії літа!
Поглядом звабним красуня Знову тебе досягла. Серце поета пульсує І попеліє до тла. Ти зазираєш у вічі - Світло у них, каламуть? В такт вам пульсуючі свічі Марева дивні плетуть. Що за мигтіння на стелі? Чий це бентежний політ? Він пелюстками устелить Ними придуманий світ.
Те, що раніш не дозволив, Нині поєднує вас, Ви - у магічному колі, В просторі пахне екстаз. Ваші вуста вже німіють Від поцілунків жаги, Руки на тілі - мов змії, Пристрастю рве береги. Ти шаленієш, мов вітер, Ти проникаєш наскрізь. Дотиком ніжності витер Всі її крапельки сліз...
Марево зникло нарешті, Просиш - "Красуне, прийди!". Серце поета бентежне Вічно у пошуках див...
А мені сподобалось, наче прожила з головними героями один день з їхнього життя... Впізнаю тут декого, принаймі так, як собі його уявляю... А Онисимові хочу щиро побажати - берегти "свій внутрішній світ" і нехай кожна мить життя приносить його душі лише насолоду!
Падають зорі в душу, наче на дно криниці, Всі перешкоди зрушиш, аби любові напиться. Знов сніг до ніг прилипає, навіть, здається, до серця. Ти залишилась в липні – в чарах любовних інерцій...
Наді мною вони часто кружляють, я не знаю, може вже й колись десь друкувалося, але тут мені хотілося його присвятити одній Душі, над якою зараз літають круки...
Світ окриляє. Він ще в тобі не згасив Пристрасті полум'я, прагнення нового злету. Світ напуває, наче краплина роси, Спраглу до світла душу сумного поета...